English
Русский |
Стрiмкий розвиток цифрової обчислювальної технiки (ОТ) та становлення науки про принципи її побудови i проектування розпочалося в
До цього часу протягом майже 500 рокiв цифрова обчислювальна технiка зводилася до найпростiших пристроїв для виконання арифметичних операцiй над числами. Основою практично усiх винайдених за 5 столiть пристроїв було зубчате колесо, розраховане на фiксацiю 10 цифр десяткової системи числення.
Перший у свiтi ескiзний малюнок тринадцятирозрядного десяткового пiдсумовуючого пристрою на основi колiс iз десятьма зубцями належить Леонардо да Вiнчi (Leonardo de Vince, 1452-1519). Вiн був зроблений в одному iз його щоденникiв (учений почав вести щоденник ще до вiдкриття Америки в 1492 р.).
У 1623 р. через 100 iз лишком рокiв пiсля смертi Леонардо да Вiнчi нiмецький вчений Вiльгельм Шиккард (Wilhelm Schikkard, 1592-1636) запропонував своє рiшення тiєї ж задачi на базi шестирозрядного десяткового обчислювача, що складався також iз зубчатих колiс, розрахованого на виконання додавання, вiднiмання, а також табличного множення та дiлення. Обидва винаходи були виявленi тiльки в наш час i обидва залишилися тiльки на паперi.
Першим реально здiйсненим i ставшим вiдомим механiчним цифровим обчислювальним пристроєм стала "паскалiна" великого французького вченого Блеза Паскаля (Blaise Pascal, 1623-1662) - 6-ти (або 8-ми) розрядний пристрiй на зубчатих колесах, розрахований на пiдсумовування та вiднiмання десяткових чисел (1642 р.).
Через 30 рокiв пiсля "паскалiни" у 1673 р. з'явився "арифметичний прилад" Готфрiда Вiльгельма Лейбнiца (Gottfried Wilhelm Leibniz, 1646-1716) - дванадцятирозрядний десятковий пристрiй для виконання арифметичних операцiй, включаючи множення i дiлення, для чого, на додаток до зубчатих колiс використовувався схiдчастий валик. "Моя машина дає можливiсть чинити множення i дiлення над величезними числами миттєво" - iз гордiстю писав Лейбнiц своєму другу.
Про машину Лейбнiца було вiдомо в бiльшостi країн Європи. У цифрових електронних обчислювальних машинах, якi з'явилися понад два столiття потому, пристрiй, що виконує арифметичнi операцiї (той же самий, що i "арифметичний прилад" Лейбнiца), одержав назву арифметичного. Пiзнiше, зi збiльшенням логiчних дiй, його стали називати арифметико-логiчним.
Вiн став основним пристроєм сучасних комп'ютерiв. Таким чином, два генiї XVII столiття, установили першi вiхи в iсторiї розвитку цифрової обчислювальної технiки. Заслуги В.Лейбнiца, однак, не обмежуються створенням "арифметичного приладу". Починаючи зi студентських рокiв i до кiнця життя вiн займався дослiдженням властивостей двiйкової системи числення, що стала надалi, основною при створеннi комп'ютерiв.
Вiн надавав їй деяке мiстичне значення i вважав, що на її базi можна створити унiверсальну мову для поясненя явищ свiту i використання у всiх науках, у тому числi у фiлософiї. Збереглося зображення медалi, намальоване В.Лейбнiцем у 1697 р., що пояснює спiввiдношення мiж двiйковою i десятковою системами числення.
Пройшло ще понад сто рокiв i лише наприкiнцi XYIII сторiччя у Францiї були здiйсненi наступнi кроки, що мають принципове значення для подальшого розвитку цифрової обчислювальної технiки - "програмне" за допомогою перфокарт керування ткацьким верстатом, створеним Жозефом Жакардом (Joseph Jacquard, 1752-1834) i технологiя обчислень при ручному рахунку, запропонована Гаспаром де Пронi (Gaspar de Prony, 1755-1838), котрий розподiлив числовi обчислення на три етапи: розробка чисельного методу обчислень, який зводив рiшення задачi до послiдовностi арифметичних операцiй, складання програми послiдовностi арифметичних дiй, проведення власне обчислень шляхом арифметичних операцiй над числами вiдповiдно до складеної програми. Цi два нововведення були використанi англiйцем Чарльзом Беббiджем (Charles Babbege, 1791-1881), котрий здiйснив якiсно новий крок у розвитку засобiв цифрової обчислювальної технiки - перехiд вiд ручного до автоматичного виконання обчислень по складенiй програмi. Ним був розроблений проект Аналiтичної машини - механiчної унiверсальної цифрової обчислювальної машини з програмним керуванням (1830-1846 рр.).
Машина включала п'ять пристроїв (як i першi ЕОМ, що з'явилися 100 рокiв по тому): арифметичний (АП), що запам'ятовує (ЗП), керування, вводу, виводу. АП будувалося на основi зубчатих колiс, на них же пропонувалося реалiзувати ЗП (на 1000 50-розрядних чисел!). Для вводу даних i програми використовувалися перфокарти. Гадана швидкiсть обчислень - додавання i вiднiмання за 1 сек, множення i дiлення - за 1 хв. Крiм арифметичних операцiй була команда умовного переходу.
Програми для розв'язання задач на машинi Беббiджа, а також опис принципiв її роботи були складенi Адою Августою Лавлейс - дочкою Байрона (Ada Augusta Lavelace, 1816-1852).
Були створенi окремi вузли машини. Всю машину через її громiздкiсть створити не вдалося. Тiльки зубчатих колiс для неї знадобилося б понад 50000. Змусити таку махину працювати можна було тiльки за допомогою парової машини, що i намiчав Беббiдж.
"...Улiтку 2001 року машина Беббiджа була, нарештi, побудована стараннями Дорона Суода*, директора лондонського Музею науки. Ця машина не тiльки стала плодом генiального задуму, але i стала шедевром iнженерної роботи. Вона складається з понад восьми тисяч окремих деталей, в бiльшостi виточених вручну - всього п'ять тонн дуже точної механiки! Особливо вражає "принтер XIX столiття". Вiн вiдтискує результати обчислень на поверхнi друкованої форми i друкує їх на паперi. Так завтрашнiй день стає копiєю минулого, а механiчне мигтiння деталей - яке ожило музикою думки, зримими переливами логiки. Поворот рукоятки, i вся машини починає рухатися. Вона мiркує. Вали трiскотять; шпинделi фурчать; штанги стукають; колеса обертаються.
Свого часу Беббiдж сподiвався, що задумана їм машина стане пророкувати стихiйнi лиха й удари долi, зводячи циферки численних фактiв воєдино i перетворюючи послiдовнiсть одиничних подiй у фатальну картину загального зв'язку речей.
Тепер його машинi має тягнути скромне, примарне iснування. Час вiд часу Суод буде вручати гостям музею сувенiр - листок, на якому роздруковане рiшення улюбленого рiвняння Беббiджа: Y=X2+X+41..."
* - Dr. Doron Swade, Head of Collections, Science Museum, London, http://www.sciencemuseum.org.uk/
Цiкаво зазначити, що у 1870 р. (за рiк до смертi Беббiджа) англiйський математик Джевонс сконструював (мабуть, першу у свiтi) "логiчну машину", що дозволяла механiзувати найпростiшi логiчнi висновки.
В Росiї про роботу Джевонса стало вiдомо в 1893 р., коли професор унiверситету в Одесi I.Слешинський опублiкував статтю "Логiчна машина Джевонса" ("Вiсник дослiдної фiзики та елементарної математики", 1893 , р.7).
"Будiвельниками" логiчних машин у дореволюцiйнiй Росiї стали Павло Дмитрович Хрущов (1849-1909) i Олександр Миколайович Щукарєв (1884-1936), якi працювали в навчальних закладах України.
Першим вiдтворив машину Джевонса професор П.Д.Хрущов. Примiрник машини, створений ним в Одесi, одержав "у спадщину" професор Харкiвського технологiчного iнституту Щукарьов, де вiн працював починаючи з 1911 р. Вiн сконструював машину наново, привнесши в неї цiлий ряд удосконалень i неодноразово виступав iз лекцiями про машину i про її можливi практичнi застосування. Одну з лекцiй було прочитано в 1914 р. у Полiтехнiчному музеї в Москвi. Присутнiй на лекцiї проф. А.Н.Соков писав:
"Якщо ми маємо арифмометри, що складають, що вiднiмають, що множать мiльйоннi цифри поворотом важеля, то, очевидно, час потребує мати логiчну машину, спроможну робити безпомилковi висновки й умовиводи одним натисканням вiдповiдних клавiш. Це збереже масу часу, залишивши людинi галузь творчостi, гiпотез, фантазiї, натхнення - душу життя". Цi пророчi слова були сказанi в 1914 р.! (Журнал "Вокруг света", № 18, статья А.Н.Сокова "Мыслительная машина").
Слiд зазначити, що самий Джевонс, першостворювач логiчної машини, не бачив для неї яких-небудь практичних застосувань.
На жаль, машини Хрущова i Щукарьова не збереглися. Проте, у статтi "Механiзацiя мислення (логiчна машина Джевонса)", опублiкованiй професором О.М.Щукарьовим у 1925 р. ("Вiсник знання", № 12), дається фотографiя машини сконструйованої Щукарьовим i її достатньо докладний опис, а також, що дуже важливо - рекомендацiї по її практичному застосуванню.
Таким чином, у Алана Тьюринга, який опублiкував в 1950 р. статтю "Чи може машина мислити?" були попередники в Українi, що цiкавилися цим питанням.
Генiальну iдею Беббiджа здiйснив Говард Айкен (Howard Aiken, 1900-1973), американський учений, що створив у 1944 р. перший в США релейно-механiчний комп'ютер. Її основнi блоки - арифметики i пам'ятi були виконанi на зубчатих колесах!
Якщо Беббiдж набагато випередив свiй час, то Айкен, використавши тi ж зубчатi колеса, у технiчному планi використовував застарiлi рiшення. Ще на десять рокiв ранiше, у 1934 р. нiмецький студент Конрад Цузе (Konrad Zuse, 1910-1995), що працював над дипломним проектом, вирiшив зробити (у себе вдома) цифрову обчислювальну машину з програмним керуванням i з використанням - вперше у свiтi! - двiйкової системи числення. У 1937 р. машина Z1 (Цузе 1) запрацювала! Вона була двiйковою, 22-х розрядною, iз плаваючою комою, iз пам'яттю на 64 числа i чисто механiчною (ричажною)!
У тому ж 1937 р., коли запрацювала перша у свiтi двiйкова машина Z1, Джон Атанасов (John Atanasoff, 1903-1963) болгарин за походженням, що жив у США, почав розробку спецiалiзованого комп'ютера вперше у свiтi застосувавши електроннi лампи (300 ламп).
Пiонерами електронiки виявилися й англiйцi - у 1942-43 роках в Англiї за участю Алана Тьюринга (Alan Turing, 1912-1954) була створена ОМ "Колоссус". У нiй було 2000 електронних ламп! Машина призначалася для розшифровування радiограм нiмецького вермахту. Роботи Цузе i Тьюринга були секретними. Про них в той час знали небагато. Вони не викликали будь-якого резонансу у свiтi. I лише в 1946 р. коли з'явилася iнформацiя про ЕОМ "ЕНIАК" (Electronic Numerical Integrator and Computer - електронний цифровий iнтегратор i комп'ютер), створену в США Д.Мочлi (John Mauchly, 1907-1986) та П.Еккертом (Presper Echert, 1919-1995), перспективнiсть електронної технiки стала очевидною (в машинi використовувалося 18 тис.електронних ламп i вона виконувала майже 3 тис. операцiй за сек). Проте машина залишалася десятковою, а її пам'ять складала лише 20 слiв. Програми зберiгалися поза межами оперативної пам'ятi.
Завершальну крапку в створеннi перших ЕОМ поставили, майже одночасно, у 1949-52 рр. вченi Англiї, Радянського Союзу i США, якi створили ЕОМ iз програмою, що зберiгалася у пам'ятi: Морiс Уiлкс - ЕДСАК (Maurice Wilkes, 1913, Electronic Delay Storage Automate Computer EDSAC) - електронний автоматичний комп'ютер на лiнiях затримки, 1949 р.; Сергiй Лебедєв (1902-1974) - Мала електронно лiчильна машина "МЭСМ", 1951 р.; Iсаак Брук - М1, 1952 р.; Джон Мочлi i Преспер Еккерт, Джон фон Нейман - ЕДВАК (John von Neumann, 1903-1957, Electronic Discrete Variable Computer EDVAC) 1952 р.
Протягом механiчного, релейного i на початку електронного перiоду розвитку цифрова обчислювальна технiка залишалася галуззю технiки, науковi основи якої тiльки дозрiвали.
Першими складовими майбутньої науки, якi надалi були використанi для створення основ теорiї обчислювальних машин, стали дослiдження двiйкової системи числення, проведенi Лейбнiцом (XYII сторiччя), алгебра логiки, розроблена Джорджем Булем (XIХ сторiччя), абстрактна "машина Тьюринга", запропонована генiальним англiйцем у 1936 р. для доказу можливостi механiчної реалiзацiї будь-якого алгоритму, що має рiшення, теоретичнi результати Шеннона, Шестакова, Гаврилова (30-i роки ХХ ст.), якi об'єднали електронiку з логiкою.
Принципи побудови комп'ютерiв, висловленi Еккертом i Нейманом (США, 1946 р.) i, незалежно, Лебедєвим (СРСР, 1948 р.) стали завершенням першого етапу розвитку науки про комп'ютери.
Цифрова обчислювальна технiка в цей час була ще недосконалою i багато в чому поступалася аналоговiй, що мала у своєму арсеналi механiчнi iнтегратори, машини для рiшення диференцiйних рiвнянь та iн.
В СРСР, у тому числi в Українi, поняття "обчислювальна технiка" довгий час використовувалося як для позначення технiчних засобiв, так i науки про принципи їхньої побудови i проектування.
Проте, на наступному етапi цифрова технiка зробила безпрецедентний ривок за рахунок iнтелектуалiзацiї ЕОМ, у той час як аналогова технiка не вийшла за рамки засобiв для автоматизацiї обчислень.
Подальшому розвитку цифрової технiки сприяв розвиток в другiй половинi ХХ ст. науки про комп'ютери. Науковi основи цифрових ЕОМ у цей час поповнилися теорiєю цифрових автоматiв, основами програмування, теорiєю штучного iнтелекту, теорiєю проектування ЕОМ, комп'ютерними технологiями рiзноманiтних iнформацiйних процесiв, що забезпечили становлення нової науки, яка отримала назву "Computer Science" (комп'ютерна наука) у США i "iнформатика" у Європi. Великий внесок у її розвиток зробили вченi України про що буде сказано нижче.
Термiн "iнформатика" стосувався науки про отримання, передачу, збереження й опрацювання iнформацiї. У свою чергу, її подiляли на теоретичну i прикладну.
Теоретична iнформатика включала математичне моделюванням iнформацiйних процесiв. Прикладна охоплювала питання побудови та проектування ЕОМ, мереж, мультимедiа, комп'ютернi технологiї iнформацiйних процесiв та iн. Головною науковою базою прикладної iнформатики були електронiка (мiкроелектронiка) i теорiя штучного iнтелекту.
Слiд зазначити, що в галузi штучного iнтелекту, незважаючи на багато досягнень, ми стоїмо лише на самому початку розвитку цього важливого наукового напрямку i тут з'являються величезнi перспективи зближення комп'ютерiв з "iнформацiйними" можливостями людини.
Найкраще про "iнтелектуальнi" можливостi машин сказав В.М.Глушков:
"Навряд чи можна сумнiватися, що в майбутньому усе бiльш i бiльш значна частина закономiрностей навколишнього свiту буде пiзнаватися i використовуватися автоматичними помiчниками людини. Але настiльки ж безсумнiвно i те, що усе найбiльш важливе в процесах мислення i пiзнання завжди буде належати людинi. Справедливiсть цього висновку обумовлена iсторично.
...Людство не є простою сумою людей. Iнтелектуальна i фiзична мiць людства визначається не тiльки сумою людських м'язiв i мозку, але i всiма створеними ним матерiальними i духовними цiнностями. У цьому розумiннi нiяка машина i нiяка сукупнiсть машин, що є у кiнцевому рахунку продуктом колективної дiяльностi людей, не можуть бути "розумнiшими" за людство в цiлому, тому що при такому порiвняннi на ваги з одного боку кладеться машина, а з iншого - усе людство разом iз створеною ним технiкою, що включає, зрозумiло i машину яка розглядалася.
Слiд зазначити також, що людинi iсторично завжди буде належати остаточна оцiнка iнтелектуальних, так само як i матерiальних цiнностей, у тому числi i тих цiнностей, що створюються машинами, так що й у цьому розумiннi машина нiколи не зможе перевершити людини.
Таким чином, можна зробити висновок, що в чисто iнформацiйному планi кiбернетичнi машини не тiльки можуть, але й обов'язково повиннi перевершити людину, а в рядi поки ще вiдносно вузьких галузей вони роблять це вже сьогоднi. Але в планi соцiально-iсторичному цi машини є i завжди залишаться не бiльш нiж помiчниками i знаряддями людини". (В.М.Глушков. Мышление и кибернетика//Вопр.философии. 1963. № 1).
На даний час термiн "iнформатика" усе частiше замiняється бiльш змiстовним термiном "iнформацiйнi технологiї" (IТ), що позначає, з одного боку, розробку, проектування i виробництво комп'ютерiв, периферiї й елементної бази для них, мережевого обладнання, алгоритмiчного i системного програмного забезпечення, а з iншого боку - їхнє застосування в системах рiзного призначення.
Основоположником IТ в Українi й у колишньому Радянському Союзi став Вiктор Михайлович Глушков, засновник всесвiтньо вiдомого Iнституту кiбернетики НАН України, що носить зараз його iм'я.
Що стосується елементної бази, багато в чому визначальної в розвитку комп'ютерiв, то варто сказати, що розмiри електронних компонентiв наближаються до межi - 0,05 мiкрона.
Проте, iстотно нових i ефективних елементiв ще не з'явилося. Не дивлячись на те, що в цiй галузi ведуться численнi дослiдження.
Найбiльш активний розвиток цифрової обчислювальної технiки в теперiшнiй час йде, у першу чергу, шляхом нарощування вбудованого штучного iнтелекту. Комп'ютери, що одержали свою назву вiд початкового призначення - виконання обчислень, одержали друге, дуже важливе застосування. Вони стали незамiнними помiчниками людини в його iнтелектуальнiй дiяльностi та основним технiчним засобом iнформацiйних технологiй.
Завiтавши до основних залiв вiртуальної експозицiї, Ви зможете ознайомитись iз багатьма сторiнками iсторiї розвитку iнформацiйних технологiй в Українi.
Друга половина XX столiття подарувала людству цiлий феєрверк блискучих досягнень у галузi цифрової електронної обчислювальної технiки - технiчної бази iнформацiйних технологiй (IТ). Завдяки появi комп'ютерiв iнформацiя, якою володiє людство, стала своєрiдною "сировиною" для виробництва багатьох "продуктiв": нових знань, управлiнських рiшень, наукових прогнозiв, статистичних зведень, усiляких рекомендацiй, висновкiв тощо. Причому, на вiдмiну вiд фiзичної сировини (корисних копалин, пального та iн.), iнформацiя у мiру її використання не тiльки не зникає, а навпаки, поповнюється новою, являючи собою невичерпну "сировинну" базу iнтелектуальної працi.
Сучасними успiхами комп'ютеризацiї та iнформатизацiї свiтова спiльнота зобов'язана мiльйонам талановитих учених, iнженерiв, робiтникiв, якi створили новi поколiння комп'ютерiв, їхнє програмне забезпечення, потужнi iнформацiйнi мережi.
Однак тих, хто закладав фундамент комп'ютерної науки i технiки, було не так уже й багато. Серед них були вченi, iнженери та математики рiзних країн.Друга свiтова вiйна i десятилiття "холодної вiйни" призвели до роз'єднання вчених i засекречування робiт, оскiльки тодi комп'ютери створювалися насамперед для вiйськових цiлей.
Внаслiдок цих чинникiв творчий внесок першопрохiдцiв обчислювальної технiки був вiдомий лише вузькому колу спецiалiстiв.
За рубежем - у країнах Захiдної Європи i США - ця прогалина в публiкацiях про становлення та розвиток цифрової електронної обчислювальної технiки вже заповнена. Тут з'явилося багато книг, статей у перiодичних виданнях, створенi музеї де експонуються комп'ютери перших поколiнь.
У колишньому Радянському Союзi цей процес затягнувся. Лише в 90-i роки ХХ столiття, з розпадом СРСР, почалося розсекречування багатьох ранiше виконаних у данiй галузi робiт i з'явилася можливiсть дослiджувати й оцiнити великий творчий внесок вiтчизняних учених, iнженерiв, виробничникiв у свiтовий процес становлення та розвитку обчислювальної технiки, iнформатики, IТ.
У важкий повоєнний час зусилля цих людей i колективiв, у яких вони працювали, вивели Радянський Союз у свiтовi лiдери комп'ютеробудування.
Обчислювальна технiка в Українi, як i в колишньому СРСР, у цей перiод розвивалася власним шляхом, спираючись на видатнi науковi здобутки вiтчизняних учених. Їх творчий внесок заслуговує не тiльки на високу оцiнку, але i є потужним фундаментом для сучасного розвитку iнформацiйних технологiй.
У квiтнi 1914 року, за чотири мiсяцi до початку Першої свiтової вiйни, професор Харкiвського технологiчного iнституту Олександр Миколайович Щукарьов на прохання московського Полiтехнiчного музею виступив тут iз лекцiєю "Пiзнання i мислення". Лекцiя супроводжувалася демонстрацiєю "машини логiчного мислення", здатної механiчно здiйснювати простi логiчнi висновки на основi вихiдних смислових посилок.
Лекцiя мала великий резонанс. Присутнiй на нiй професор О.М. Соков вiдгукнувся статтею з пророчою назвою "Мисляча машина" ("Вокруг света". -1914. -№18), в якiй писав: "Якщо ми маємо арифмометри, якi додають, вiднiмають, множать мiльйоннi числа за допомогою оберту важеля, то, очевидно, настав час мати логiчну машину, здатну робити логiчнi висновки одним натисканням вiдповiдних клавiш. Це збереже багато часу, залишивши людинi галузь творчостi, гiпотез, фантазiї, натхнення - душу життя".
Нагадаємо, що в 1914 роцi, коли було зроблено доповiдь i надруковано статтю, Алану Метiсону Тьюрингу, генiальному англiйському математику, що опублiкував у 1950 р. резонансну статтю "Чи може машина мислити?", минав лише другий рiк!
О.М. Щукарьов народився у 1864 р. в Москвi, в сiм'ї державного чиновника. Закiнчив Московський унiверситет. У 1909 р. захистив докторську дисертацiю i в 1911 р. його запросили до Харкiвського технологiчного iнституту на посаду професора хiмiї. Наступнi 25 рокiв його педагогiчної i творчої дiяльностi були пов'язанi з цим iнститутом (згодом - Харкiвський полiтехнiчний).
О.М. Щукарьов вiв велику просвiтницьку роботу, виступав з лекцiями з питань пiзнання i мислення у багатьох мiстах України, у Москвi, Ленiнградi.
Останню лекцiю О.М. Щукарьов прочитав у Харковi наприкiнцi 20-х рокiв ХХ ст. Свою машину вiн передав на кафедру математики Харкiвського унiверситету. В подальшому її слiди загубилися.
В iсторiї розвитку iнформацiйних технологiй в Українi i в колишньому Радянському Союзi iм'я О.М. Щукарьова пов'язане з важливим етапом у створеннi засобiв обробки iнформацiї - це активна пропаганда важливостi й можливостi механiзацiї (надалi -автоматизацiї) тих сторiн логiчного мислення, якi пiддаються формалiзацiї.
Лiквiдуємо ще одну "бiлу пляму" у розвитку iнформацiйних технологiй в Українi. Вона пов'язана з дiяльнiстю видатного українського фiзика Вадима Євгеновича Лашкарьова (1903-1974). Вiн по праву мав би одержати Нобелiвську премiю з фiзики за вiдкриття транзисторного ефекту, якої в 1956 р. були удостоєнi американськi вченi Джон Бардин, Вiльям Шоклi, Уолтер Браттейн.
Ще в 1941 р. В.Є. Лашкарьов надрукував статтю "Дослiдження запiрних шарiв методом термозонда" (Известия АН СССР. Сер.физ. -1941. - Т. 5) i у спiвавторствi з К.М. Косоноговою - статтю "Вплив домiшок на вентильний фотоефект у закису мiдi" (там само). Вiн встановив, що сторони "запiрного шару", розташованi паралельно границi подiлу мiдь - закис мiдi, мали протилежнi знаки носiїв струму. Це явище одержало назву p-n переходу (p - вiд positive, n - вiд negative). В.Є. Лашкарьов розкрив також механiзм iнжекцiї - найважливiшого явища, на основi якого дiють напiвпровiдниковi дiоди i транзистори.
Перше повiдомлення в американськiй пресi про появу напiвпровiдникового пiдсилювача-транзистора з'явилося в липнi 1948 року, через 7 рокiв пiсля статтi В.Є. Лашкарьова.
Вчений народився i отримав вищу освiту в Києвi, згодом працював у Ленiнградi. На жаль, першi роки його творчої дiяльностi припали на перiод репресiй. Вiн був заарештований i висланий до Архангельська, де до 1939 р. завiдував кафедрою фiзики в медiнститутi. Наступнi, найплiднiшi 35 рокiв життя Вадима Євгеновича пов'язанi з Києвом. Вiн залишив пiсля себе цiлу плеяду учнiв, якi згодом стали визначними вченими, що успiшно продовжують розпочатi В.Є. Лашкарьовим дослiдження.
В.Є. Лашкарьов є пiонером iнформацiйних технологiй в Українi i в колишньому СРСР у галузi транзисторної елементної бази засобiв обчислювальної технiки. Цiлком справедливо вважати його i одним з перших у свiтi фундаторiв транзисторної мiкроелектронiки. У 2002 р. iм'я В.Є. Лашкарьова присвоєно заснованому ним Iнституту напiвпровiдникiв НАН України.
У груднi 1976 р. вiдбулося засiдання вченої ради Iнституту кiбернетики АН УРСР присвячене 25-рiччю введення в регулярну експлуатацiю першого у континентальнiй Європi комп'ютера - Малої електронної лiчильної машини ("МЭСМ"), створеного в Iнститутi електротехнiки АН УРСР пiд керiвництвом Сергiя Олексiйовича Лебедєва (1902 -1974).
У своєму виступi на засiданнi директор iнституту академiк В.М. Глушков так оцiнив його новаторське творче досягнення:
"Незалежно вiд зарубiжних учених С.О. Лебедєв розробив принципи побудови ЕОМ з програмою, яка зберiгається в оперативнiй пам'ятi. Пiд його керiвництвом створено першу в континентальнiй Європi ЕОМ, у стислi строки розв'язано важливi науково-технiчнi завдання, чим було закладено радянську школу програмування. Опис "МЭСМ" - перший у країнi пiдручник з обчислювальної технiки. "МЭСМ" стала прототипом Великої електронної лiчильної машини "БЭСМ". Лабораторiя С.О. Лебедєва - це органiзацiйний зародок Обчислювального центру - пiзнiше Iнституту кiбернетики АН УРСР".
Твердження В.М. Глушкова про те, що С.О. Лебедєв - незалежно вiд учених Заходу - розробив принципи побудови комп'ютера з програмою, яка зберiгається в пам'ятi, принципово важливий момент. Саме зберiгання програми в оперативнiй пам'ятi стало завершальним кроком у розвитку перших комп'ютерiв. На Заходi цей етап пов'язують з iм'ям Джона фон Неймана. Оскiльки висловлювання В.М. Глушкова пiдтверджено низкою архiвних документiв i спогадами людей, якi працювали з С.О. Лебедєвим, можна стверджувати, що поряд iз Джоном фон Нейманом С.О. Лебедєв є розробником принципу збереження програми в оперативнiй пам'ятi комп'ютера.
На засiданнi закритої вченої ради iнститутiв електротехнiки i теплоенергетики АН УРСР вiд 8 сiчня 1951 р. (протокол №1) С.О. Лебедєв, вiдповiдаючи на поставленi йому запитання пiсля доповiдi про "МЭСМ", сказав:
"У мене є данi по 18 машинах, розроблених американцями, цi данi мають характер реклами, без будь-яких вiдомостей, як машини побудованi", i далi: "Використовувати зарубiжний досвiд важко, оскiльки опублiкованi вiдомостi дуже скупi".
У короткiй записцi, надiсланiй в АН СРСР на початку 1957 р., С.О. Лебедєв констатує: "У 1948 -1949 рр. мною були розробленi основнi принципи побудови подiбних машин. Враховуючи їхнє виняткове значення для народного господарства, а також вiдсутнiсть в СРСР будь-якого досвiду їх побудови та експлуатацiї, я прийняв рiшення якнайшвидше створити малу електронну лiчильну машину, на якiй можна було б дослiджувати основнi принципи побудови, перевiрити методику розв'язання окремих задач i нагромадити експлуатацiйний досвiд".
Не випадково "МЭСМ" спочатку розшифровувалася як "Модель електронної лiчильної машини", i лише пiзнiше слово "Модель" було замiнено на слово "Мала".
У згаданому вище протоколi С.О. Лебедєв вiдзначив: "За даними зарубiжної лiтератури, проектування i створення машини триває 5 -10 рокiв, ми маємо намiр побудувати машину за 2 роки".
Неймовiрно, але вченому вдалося реалiзувати цей проект за такий короткий строк. Роботи було розпочато в 1948 р., а вже наприкiнцi 1950-го запрацював макет "МЭСМ". У 1951 р. "МЭСМ" здали для регулярної експлуатацiї. На нiй, єдинiй на той час машинi такого класу, протягом 1952 р. розв'язувалися найважливiшi задачi: фрагменти розрахункiв термоядерних процесiв, космiчних польотiв i ракетної технiки, дальнiх лiнiй електропередачi тощо.
Досвiд створення та експлуатацiї "МЭСМ" дав змогу С.О. Лебедєву за короткий час (наступнi два роки!) створити Велику електронну лiчильну машину - "БЭСМ".
У статтi "Бiля колиски першої ЕОМ" С.О. Лебедєв назвав "МЭСМ" "первiстком радянської обчислювальної технiки". "БЭСМ" Сергiй Олексiйович характеризував так: "Коли машина була створена, вона нiчим не поступалася новiтнiм американським зразкам i являла собою справжнє торжество iдей її творцiв".
Основнi принципи побудови "МЭСМ" мiстяться у книзi (ранiше секретнiй) "Мала електронна лiчильна машина" (автори С.О. Лебедєв, Л.Н. Дашевський, К.О. Шкабара, 1952 р.). Ось цi принципи: 1. В машинi використовується двiйкова система числення. 2. До складу машини входять п'ять пристроїв - арифметичний, пам'ятi, керування, вводу та виводу. 3. Програма обчислень кодується i зберiгається в пам'ятi так само, як i числа. 4. Обчислення здiйснюються автоматично на основi програми, яка зберiгається в пам'ятi машини. 5. Крiм арифметичних, машина виконує логiчнi операцiї - порiвняння, умовного та безумовного переходiв. 6. Пам'ять будується за iєрархiчним принципом. 7. Для обчислень використовуються числовi методи розв'язання задач.
У 1956 р. на конференцiї у Дармштадтi доповiдь С.О. Лебедєва про "БЭСМ" викликала сенсацiю: мало кому вiдома за межами СРСР машина була визнана найбiльш швидкодiючою у Європi.
Судячи зi спогадiв сучасникiв, задум створити цифрову обчислювальну машину виник у вченого ще до переїзду з Москви до Києва.
Професор А.В. Нетушил, який закiнчив Московський енергетичний iнститут за кiлька рокiв до вiйни, згадує: "Результатом моїх дослiджень стала кандидатська дисертацiя на тему: "Аналiз тригерних елементiв швидкодiючих лiчильникiв iмпульсiв". Як вiдомо, електроннi тригери стали пiзнiше основними елементами цифрової обчислювальної технiки. Вiд самого початку цiєї роботи в 1939 р. i до захисту С.О. Лебедєв з увагою i схваленням ставився до моїх дослiджень. Вiн погодився бути опонентом з дисертацiї, захист якої вiдбувся наприкiнцi 1945 р. На той час ще нiхто не пiдозрював, що С.О. Лебедєв виношує iдеї створення цифрових обчислювальних машин".
Дружина вченого А.Г. Лебедєва розповiдала, як восени 1941 р., коли Москва поринала у темряву через нальоти фашистської авiацiї, чоловiк надовго зачинявся у ваннiй кiмнатi, де можна було без побоювання вмикати свiтло, i годинами писав у товстому зошитi незрозумiлi їй кружечки i рисочки (нулi та одиницi, якi використовуються у двiйковiй системi числення).
Заступник С.О. Лебедєва по лабораторiї, де створювалася "БЭСМ", доктор технiчних наук В.В. Бардиж свiдчить, що мав з учнем розмову, пiд час якої Сергiй Олексiйович сказав, що якби не вiйна, то роботу зi створення цифрового комп'ютера вiн розпочав би значно ранiше.
Нагадаємо, що в 1939-1947 роках жодних публiкацiй про двiйкову систему числення, методику арифметичних операцiй з двiйковими числами i структуру комп'ютера ще не було. У вiдомих на той час релейнiй обчислювальнiй машинi "Марк 1" (США, 1944 р.), електроннiй обчислювальнiй машинi "ЕНIАК" (США, 1946 р.) використовувалися десятковi системи числення. Саме у довоєннi i першi повоєннi роки С.О. Лебедєв розробив методику операцiй стосовно двiйкової системи числення, структуру та архiтектуру "МЭСМ". Створення її було дуже не простим завданням, з яким учений блискуче впорався.
Iнтерес С.О. Лебедєва до цифрової обчислювальної технiки не був випадковим. Вiн стимулювався тим, що першi двадцять рокiв своєї творчої дiяльностi (до 1946 р.), працюючи в галузi енергетики, вчений постiйно стикався з необхiднiстю складних розрахункiв i намагався автоматизувати їх на базi засобiв аналогової обчислювальної технiки, в чому досяг чималих успiхiв, але переконався в обмежених можливостях цього напряму технiки.
Поява наприкiнцi 40-х рокiв ХХ ст. електронних обчислювальних машин (ЕОМ) з динамiчно змiнюваною пам'яттю була завершальним i дуже важливим кроком у розвитку цифрової обчислювальної технiки. До цього досягнення причетнi у свiтi лише кiлька вчених: у США - Джон фон Нейман, угорець за походженням (1903 -1957), Джон Мочлi (1907 -1980) i Преспер Еккерт (нар. 1919), у Великобританiї - Алан Тьюринг (1912 -1954), Том Кiлбурн (нар. 1921) i Морiс Уiлкс (нар. 1913), в СРСР - Сергiй Лебедєв (1902 -1974).
Кожен з них зробив свiй внесок у створення перших ЕОМ i становлення iнформацiйних технологiй. Алан Тьюринг ще в 1934 р. у статтi "Про зчисленнi числа" довiв можливiсть обчислення чисто механiчним шляхом будь-якого алгоритму, який має розв'язок. Запропонована ним з цiєю метою гiпотетична унiверсальна машина, що отримала назву "машина Тьюринга", могла запам'ятовувати послiдовнiсть дiй пiд час виконання алгоритму.
Джон Мочлi i Преспер Еккерт у 1946 р. створили ЕОМ "ЕНIАК", що керувалася програмою, команди якої встановлювалися за допомогою механiчних перемикачiв, та це потребувало дуже багато часу й обмежувало автоматизацiю обчислень. Зрозумiвши це, вченi пiд час проектування наступної ЕОМ "ЕДВАК" передбачили зберiгання програми в оперативнiй пам'ятi. На етапi завершення робiт з "ЕНIАК" i проектування "ЕДВАК" з ними почав спiвпрацювати вiдомий учений Джон фон Нейман, який на той час брав участь у проектi зi створення атомної бомби i був зацiкавлений у розробцi ефективної обчислювальної технiки для виконання своїх розрахункiв.
Блискуче освiчений учений, видатний математик зумiв узагальнити досвiд, отриманий у ходi розробки машин, i виклав його у виглядi основних принципiв побудови ЕОМ у звiтi, складеному в 1946 р. разом з Г. Голдстайном i А. Берксом. Цi принципи були застосованi для побудови ЕОМ "IАК" пiд керiвництвом фон Неймана. Матерiали звiту не друкувалися у вiдкритiй пресi до кiнця 50-х рокiв, але їх передали ряду фiрм США та Великобританiї. Популярнiсть фон Неймана як видатного вченого вiдiграла свою роль - викладенi ним принципи i структура ЕОМ отримали назву нейманiвських, хоча їхнiми спiвавторами були також Мочлi та Еккерт, а С.О. Лебедєв незалежно вiд цих учених реалiзував такi ж принципи у "МЭСМ". На той час "МЭСМ" залишалася засекреченою i блискуче досягнення С.О. Лебедєва не було вiдоме захiдним ученим. Слiд зазначити, що ЕОМ "IАК", створена пiд керiвництвом фон Неймана, почала працювати через рiк пiсля появи "МЭСМ".
Вченi унiверситету в Манчестерi Фредерiк Вiльямс i Том Кiлбурн у 1948 р. створили примiтивну ЕОМ пiд назвою "Бебi" (дитина). Для запису даних i програми розв'язання задачi вони використали електронно-променеву трубку i першими довели можливiсть зберiгати числа та програми у загальнiй пам'ятi машини. Через рiк Морiс Уiлкс, який працював в унiверситетi в Кембриджi i прослухав у 1946 р. лекцiї Мочлi та Еккерта, зумiв випередити своїх учителiв: у 1949 р. вiн створив першу в свiтi ЕОМ "ЕДСАК" з динамiчно змiнюваною пам'яттю, здатну, на вiдмiну вiд "Бебi", розв'язувати не лише тестовi задачi.
Про те що було зроблено С.О. Лебедєвим у тi роки, сказано вище.
Подальша творча доля "чудової шiстки" склалася по-рiзному. Алан Тьюринг у роки Другої свiтової вiйни брав участь у створеннi ЕОМ "Колосс", призначеної для розшифрування радiограм нiмецького вермахту. "Не Тьюринг, звiсно, виграв вiйну, але без нього ми могли б її програти", - пiдкреслив один з його соратникiв по створенню машини. Рання смерть не дала можливостi цьому генiальному вченому повною мiрою реалiзувати свої намiри.
Долю Тьюринга роздiлив фон Нейман: вiн помер на 54-му роцi життя, так i не побачивши другу, спроектовану пiд його керiвництвом ЕОМ, названу на його честь "Джонiак".
Джон Мочлi i Проспер Еккерт продовжили роботи над створенням ЕОМ. У 1951 р. їм вдалося розробити першу в США серiйну ЕОМ "УНIВАК", а в 1952 р. - завершити роботи з "ЕДВАК". Згодом вони стали керiвниками заснованих ними комп'ютерних фiрм.
Том Кiлбурн i Морiс Уiлкс досягли блискучих успiхiв у своїй подальшiй науковiй дiяльностi. У 1953 р. запрацював макет першої у свiтi ЕОМ на точкових транзисторах, розробленої Кiлбурном. Робота була завершена в 1955 р. У машинi використовувалися 200 транзисторiв i 1300 германiєвих дiодiв. У 60-i роки ХХ ст. пiд керiвництвом Тома Кiлбурна була створена досить досконала ЕОМ "АТЛАС" на транзисторах. Використання у нiй вiртуальної пам'ятi i мультипрограмної роботи мали великий резонанс серед розробникiв ЕОМ.
Морiс Уiлкс став визначним ученим. Пiд його керiвництвом була створена ще одна лампова ЕОМ "ЕДСАК-2" з мiкропрограмним керуванням, уперше запропонованим вченим у 1951 р. У подальшому вiн працював у галузi програмування, автоматизацiї проектування комп'ютерiв, заклав основи мультипрограмної роботи ЕОМ, консультував багато проектiв i отримав свiтове визнання як видатний учений сучасностi. Сьогоднi 90-лiтнiй Морiс Уiлкс - почесний професор унiверситету в Кембриджi i консультант однiєї з найбiльших американських фiрм (IТТ). Президiя НАН України присвоїла йому звання почесного доктора НАН України (1998).
Навiть на фонi цих видатних досягнень захiдних учених результати наукової дiяльностi С.О. Лебедєва в галузi комп'ютеробудування у наступнi двадцять рокiв (пiсля створення "МЭСМ" i "БЭСМ") вражають своїми масштабами. Пiд його керiвництвом i за безпосередньою участю було створено ще 18 (!) ЕОМ, причому 15 з них випускалися великими серiями. I це за iснуючої технологiчної вiдсталостi СРСР (тодi ще невеликої). Не випадково учень Сергiя Олексiйовича академiк В.А. Мельников пiдкреслював: "Генiальнiсть С.О. Лебедєва полягала саме в тому, що вiн визначав мету з урахуванням перспективи розвитку структури майбутньої машини, вмiв правильно обрати засоби для її реалiзацiї вiдповiдно до можливостей вiтчизняної промисловостi" (журнал "УСиМ". -1976. -№6). Пiд керiвництвом С.О. Лебедєва були розробленi суперЕОМ для обчислювальних центрiв, ЕОМ для протиракетних систем i протилiтакової ракетної зброї.
Дiяльнiсть ученого почалася з лампових ЕОМ, машин, якi виконували десятки тисяч операцiй. На той час це були суперЕОМ. Створенi в 1958 i 1959 роках ЕОМ "М40" i "М50" виявилися найбiльш швидкодiючими в свiтi. З появою напiвпровiдникових i магнiтних елементiв Сергiй Олексiйович перейшов до розробки суперЕОМ другого поколiння. Створена в 1967 р. "БЭСМ-6" з продуктивнiстю мiльйон операцiй на секунду випускалася 17 рокiв. Нею були оснащенi кращi обчислювальнi центри СРСР. "БЭСМ-6" посiла гiдне мiсце у свiтовому комп'ютеробудуваннi: недарма Лондонський музей науки в 1972 р. придбав машину, щоб зберегти її для iсторiї. Завершенням яскравої наукової дiяльностi С.О. Лебедєва стало створення суперЕОМ на iнтегральних схемах продуктивнiстю мiльйони операцiй на секунду. Двi з них пiсля модернiзацiї досi використовуються в системах протиракетної i протилiтакової оборони. Кожна ЕОМ була новим словом в обчислювальнiй технiцi - бiльш продуктивна, бiльш надiйна i зручна в експлуатацiї. Головним принципом побудови всiх машин стало розпаралелювання обчислювального процесу. У "МЭСМ" i "БЭСМ" з цiєю метою використовувалися арифметичнi пристрої паралельної дiї. У "М20", "М40", "М50" додалася можливiсть роботи зовнiшнiх пристроїв паралельно з процесором. У "БЭСМ-6" з'явився конвеєрний (або "водопровiдний", як назвав його Лебедєв) спосiб виконання обчислень. У наступних ЕОМ використовувалася багатопроцесорнiсть й iншi вдосконалення. Всi машини, розробленi пiд керiвництвом С.О. Лебедєва, випускалися промисловiстю СРСР великими серiями.
Новаторська творча дiяльнiсть вченого сприяла створенню потужної комп'ютерної промисловостi, а керований ним Iнститут точної механiки та обчислювальної технiки АН СРСР став провiдним у країнi. У 50-70-i роки ХХ ст. за рiвнем своїх досягнень вiн не поступався вiдомiй американськiй фiрмi "IBM".
Характеризуючи науковi здобутки С.О. Лебедєва, президент НАН України академiк Б.Є. Патон пiдкреслив:
"Ми завжди будемо пишатися тим, що саме в Академiї наук України, у нашому рiдному Києвi, розкрився таланта С.О. Лебедєва як видатного вченого в галузi обчислювальної технiки i математики, а також найбiльших автоматизованих систем. Вiн започаткував створення в Києвi вiдомої школи в галузi iнформатики. Його естафету пiдхопив В.М. Глушков. I тепер у нас плiдно працює Iнститут кiбернетики iменi В. М. Глушкова АН України - одна iз найбiльших у свiтi установ цього профiлю.
Чудовою рисою С.О. Лебедєва була його турбота про молодь, довiра до неї. Молодим вiн доручав розв'язання найскладнiших задач. Цьому сприяв неабиякий педагогiчний талант Сергiя Олексiйовича. Багато його учнiв стали видатними вченими i розвивають свої науковi школи.
Усе життя С.О. Лебедєва - це героїчний приклад служiння науцi, своєму народовi. Вiн завжди прагнув поєднувати найвищу науку з практикою, з iнженерними завданнями.
Вiн жив i працював у перiод бурхливого розвитку електронiки, обчислювальної технiки, ракетобудування, освоєння космосу та атомної енергiї. Будучи патрiотом своєї країни, Сергiй Олексiйович брав участь у найбiльших проектах I.В. Курчатова, С.П. Корольова, М.В. Келдиша, якi забезпечили створення надiйного щита Батькiвщини. В усiх цих роботах особлива роль належала електронним обчислювальним машинам, створеним С.О. Лебедєвим.
Його видатнi працi назавжди ввiйдуть до скарбницi свiтової науки i технiки, а його iм'я стоятиме поряд з iменами цих великих учених".
Виняткова скромнiсть С.О. Лебедєва, секретнiсть значної частини його робiт призвели до того, що в захiдних країнах про генiального вченого мало що вiдомо: до кiнця 90-х рокiв ХХ ст. змiстовних публiкацiй там практично не було. У книзi американського iсторика Джона Лi "Комп'ютернi пiонери" (1995), де вмiщено понад 200 бiографiй учених, iменi С.О. Лебедєва не знайти.
Лише у 95-у рiчницю вiд дня народження С.О. Лебедєва його заслуги визнали i за кордоном. Як пiонер обчислювальної технiки вiн був вiдзначений медаллю Мiжнародного комп'ютерного товариства з написом: "Сергiй Олексiйович Лебедєв. 1902-1974. Розробник i конструктор першого комп'ютера в Радянському Союзi. Засновник радянського комп'ютеробудування".
Сучасникам не завжди вдається повною мiрою збагнути значення дiяльностi того чи iншого вченого. Справжня оцiнка часто з'являється значно пiзнiше, коли науковi результати i висловленi iдеї вже перевiренi часом. Видатний внесок Вiктора Михайловича Глушкова (1923-1982) у математику, кiбернетику та обчислювальну технiку був високо оцiнений ще за життя вченого. Але чим далi, тим очевиднiшим стає те, що в процесi своєї творчої дiяльностi вiн зумiв випередити час, зорiєнтувавши створений i керований ним Iнститут кiбернетики на перехiд вiд обчислювальної технiки до iнформатики, а далi - до iнформацiйних технологiй (IТ). В.М. Глушков став фундатором цього надзвичайно важливого напряму розвитку науки i технiки в Українi i колишньому Радянському Союзi.
У Iнститутi кiбернетики АН України в 60-х роках ХХ столiття за iнiцiативою В.М.Глушкова були розгорнутi дослiдження з метою створення нових засобiв обчислювальної технiки, iнформацiйних мереж, периферiї i компонентiв до них, розробки системного i прикладного програмного забезпечення, а також систем управлiння в промисловостi i систем обробки iнформацiї в самих рiзних областях людської дiяльностi. По сутi, їм були охопленi усi основнi напрями розвитку iнформацiйних технологiй.
Базою для успiшної розробки iнформацiйних технологiй стали теоретичнi та прикладнi роботи в галузi обчислювальної технiки, розгорнутi в Iнститутi кiбернетики АН України.
Пiсля вiд'їзду С.О. Лебедєва до Москви його учнi в Києвi - Л.Н. Дашевський, К.О. Шкабара, С.Б. Погребинський та iншi - пiд керiвництвом академiка Б.В. Гнєденка, директора Iнституту математики АН УРСР, куди передали лабораторiю С.О. Лебедєва, розпочали розробку ЕОМ "Киев" на електронних лампах з пам'яттю на магнiтних осердях. Машина хоч i поступалася за характеристиками новiй лебедєвськiй ЕОМ "М-20", але цiлком вiдповiдала вимогам того часу. В нiй уперше використали "адресну мову", що спрощувало програмування.
У 1956 р. колишню лабораторiю С.О. Лебедєва очолив В.М. Глушков. Пiд його керiвництвом успiшно завершилася розробка ЕОМ "Киев", яка тривалий час використовувалася в Обчислювальному центрi (ОЦ) АН України, створеному на базi лабораторiї. Другу таку машину придбав Об'єднаний iнститут ядерних дослiджень у Дубнi, де вона також довго експлуатувалася. У 1962 р. Обчислювальний центр АН України було перетворено на Iнститут кiбернетики, який сьогоднi носить iм'я його творця - академiка В.М. Глушкова.
В Обчислювальному центрi, а потiм в Iнститутi кiбернетики АН УРСР пiд керiвництвом В.М. Глушкова iнтенсивно розвивалася абстрактна i прикладна теорiя автоматiв - теоретична база побудови i проектування ЕОМ. З'явилися науковi працi з проблем iмовiрнiсних автоматiв, питань надiйностi функцiонування автоматiв, економного i перешкодостiйкого кодування. Окреслився зв'язок мiж теорiєю автоматiв i теорiєю формальних граматик. Розроблялися новi методи аналiзу та синтезу автоматiв. Таким чином, сформувалися теоретичнi основи побудови i проектування ЕОМ. За науковi працi та розробки в галузi цифрових автоматiв академiк В.М. Глушков у 1964 р. одержав Ленiнську премiю.
Слiдом за ЕОМ "Киев" в ОЦ АН УРСР була розроблена перша в Українi (i в СРСР) напiвпровiдникова керуюча машина "Днепр". Iдея її створення належить В.М. Глушкову. Керували роботами В.М. Глушков i Б.М. Малиновський. Головним конструктором машини був Б.М. Малиновський. Машину виготовили за рекордно короткий час: усього за три роки, i в липнi 1961 р. її встановили на рядi виробництв. Цей результат тодi був свiтовим рекордом швидкостi розробки i впровадження керуючої машини. Пояснюючи фактори успiху, В.М. Глушков згадував: "Паралельно зi створенням "Днепра" ми провели за участю ряду пiдприємств України велику пiдготовчу роботу щодо застосування машини для керування складними технологiчними процесами. Разом iз спiвробiтниками Металургiйного заводу iм. Дзержинського (Днiпродзержинськ) дослiджували питання керування процесом виплавки сталi у бесемерiвських конверторах, iз спiвробiтниками Содового заводу в Слов'янську - колоною карбонiзацiї тощо. Як експеримент уперше в Європi за моєю iнiцiативою було здiйснено дистанцiйне керування бесемерiвським процесом протягом кiлькох дiб пiдряд у режимi порадника майстра. Машина "Днепр" використовувалася для автоматизацiї плазових робiт на Миколаївському заводi iм. 61 комунара. Згодом з'ясувалося, що американцi дещо ранiше вiд нас розпочали роботи зi створення унiверсальної керуючої напiвпровiдникової машини "RW300", аналогiчної "Днепру", але запустили її у виробництво в червнi 1961 року, водночас з нами. Це був саме той момент, коли нам вдалося скоротити до нуля розрив мiж рiвнем нашої та американської технiки, нехай лише в одному, але дуже важливому напрямi. До того ж, наша ЕОМ була першою вiтчизняною напiвпровiдниковою машиною (якщо не брати до уваги спецмашин). Згодом з'ясувалося, що вона чудово витримує рiзнi клiматичнi умови, вiбрацiю тощо. Коли пiд час спiльного космiчного польоту "Союз -Аполлон" треба було впорядкувати демонстрацiйний зал у Центрi керування польотами, то пiсля тривалого вибору все-таки зупинилися на ЕОМ "Днепр". Двi такi машини керували великим екраном, на якому вiдтворювався полiт i стикування космiчних кораблiв.
Ця перша запущена в серiйне виробництво напiвпровiдникова керуюча машина побила й iнший рекорд - промислового довголiття, оскiльки випускалася упродовж десяти рокiв (1961 -1971), тодi як звичайно через п'ять-шiсть рокiв потрiбна вже серйозна модернiзацiя такої ЕОМ.
Машини "Днепр" експортувалися до багатьох країн Ради Економiчної Взаємодопомоги (РЕВ).
Слiд зауважити, що семирiчним планом (1958-1965) будiвництво заводiв на Українi не передбачалося. Першi ЕОМ "Днепр" випускав київський завод "Радiоприлад". З нашої iнiцiативи, пiдтриманої урядом, одночасно з розробкою машини "Днепр" у Києвi розпочали спорудження заводу обчислювальних i керуючих машин ("ОКМ") - нинi "Електронмаш". Так що розробка "Днепра" стимулювала будiвництво великого заводу з виробництва ЕОМ.
У 1968 р. Iнститут кiбернетики АН УРСР разом iз київським заводом обчислювальних та керуючих машин розробив i випустив малою серiєю напiвпровiдникову ЕОМ "Днепр-2", призначену для розв'язання широкого кола завдань: планово-економiчних, керування виробничими процесами i складними фiзичними експериментами. Керували роботами В.М. Глушков i А.О. Стогнiй, головним конструктором був А.Г. Кухарчук. Машина складалася з обчислювальної частини "Днепр-21" i керуючого комплексу "Днепр-22". Керiвником робiт зi створення ЕОМ "Днепр-22" було призначено Б.М. Малиновського. Машина мала розвинуте математичне забезпечення, що поставлялося замовниковi. На жаль, випуск ЕОМ "Днепр-2" за рiшенням Мiнiстерства приладобудування СРСР був невдовзi припинений.
Ще в 1959 р. у В.М. Глушкова виникла iдея створити машину для iнженерних розрахункiв. I така машина - "Промiнь" - була розроблена в Iнститутi кiбернетики та його СКБ. У 1963 р. її запустили в серiйне виробництво на Сєверодонецькому заводi обчислювальних машин. ЕОМ "Промiнь" була новим словом у свiтовiй практицi, мала у технiчному вiдношеннi цiлу низку нововведень, зокрема пам'ять на металiзованих картках. Але найголовнiше - це була перша машина з так званим ступiнчастим мiкропрограмним керуванням, що широко застосовувалася (на яке В.М. Глушков пiзнiше одержав авторське свiдоцтво).
Згодом ступiнчасте мiкропрограмне керування використали в машинi для iнженерних розрахункiв, скорочено - "МИР-1", створенiй слiдом за ЕОМ "Промiнь" (1965). У 1967 р. на виставцi в Лондонi, де демонструвалася "МИР-1", вона була придбана американською фiрмою "IBM" - найбiльшою у США, яка постачає майже 80% обчислювальної технiки для всього капiталiстичного свiту. Це був перший (i, на жаль, останнiй випадок) купiвлi радянської електронної машини американською компанiєю.
Розробники ЕОМ "МИР-1" отримали Державну премiю СРСР (В.М. Глушков, Ю.В. Благовещенський, О.А. Летичевський, В.Д. Лосєв, I.М. Молчанов, С.Б. Погребинський, А.О. Стогнiй). У 1969 р. прийняли до виробництва нову, досконалiшу ЕОМ "МИР-2", а потiм - "МИР-3". За швидкiстю виконання аналiтичних перетворень цим машинам не було конкурентiв. "МИР-2", наприклад, успiшно змагалася з унiверсальними ЕОМ звичайної структури, якi перевищували її за номiнальною швидкодiєю та обсягами пам'ятi у багато разiв. На цiй машинi вперше у практицi вiтчизняного математичного машинобудування було реалiзовано дiалоговий режим роботи, де використовувався дисплей iз свiтловим пером. Кожна з цих машин стала кроком уперед на шляху побудови розумної машини - стратегiчного напряму в розвитку ЕОМ, запропонованого В.М. Глушковим.
На той час у свiтi панувала думка, що машинна мова має бути якомога простiшою, а все iнше зроблять програми. Такою була "адресна мова" для ЕОМ "Київ", розроблена В.С. Королюком i К.Л. Ющенко.
Проектуючи машини "МИР", В.М. Глушков ставив iнше завдання - зробити машинну мову якомога ближчою до людської (мається на увазi математична, а не розмовна мова). I така мова - "Аналiтик" - була створена (О.А. Летичевський) i пiдтримана оригiнальною внутрiшньомашинною системою її iнтерпретацiї. Машини "МИР" використовувалися в усiх куточках Радянського Союзу.
Наприкiнцi 60-х рокiв ХХ ст. в Iнститутi пiд керiвництвом В.М. Глушкова почали розробку ЕОМ "Україна". Головним конструктором був призначений З.Л. Рабинович, заступниками - А.О. Стогнiй i I.М. Молчанов. Це був наступний крок у розробцi високопродуктивних унiверсальних ЕОМ, оскiльки йшлося про машину з внутрiшньою мовою високого рiвня. Розробка машини "Україна" стала важливою вiхою у розвитку наукової школи В.М. Глушкова. Iдеї, закладенi в проектi, випередили багато нововведень, використаних в американських унiверсальних електронних обчислювальних машинах (ЕОМ) 70-х рокiв ХХ ст. На жаль, машина не була побудована.
У 1974 р. на конгресi IFIP В.М. Глушков виступив iз доповiддю про рекурсивну ЕОМ, в основу якої покладенi новi принципи органiзацiї обчислювальних систем (спiвавтори В.О. Мясников, I.Б. Iгнатьєв, В.А. Торгашев). Вiн висловив думку, що лише розробка принципово нової, не нейманiвської, архiтектури обчислювальних систем, яка вiдповiдає сучасному рiвню розвитку технологiї, дасть змогу розв'язати проблему побудови суперЕОМ з необмеженим зростанням продуктивностi за нарощування апаратних засобiв. Подальшi дослiдження показали, що повна i безкомпромiсна реалiзацiя принципiв побудови рекурсивних ЕОМ i мозкоподiбних структур за наявного рiвня електронної технологiї поки що передчасна. "Необхiдно було знайти компромiснi рiшення, якi означали б перехiд до мозкоподiбних структур майбутнього i розумний вiдхiд вiд принципiв Дж. фон Неймана" (з доповiдi В.М. Глушкова на конференцiї в Новосибiрську в 1979 р.). Такi рiшення були знайденi генiальним ученим i покладенi в основу оригiнальної структури високопродуктивної ЕОМ, названої ним макроконвеєром.
В.М. Глушкову не судилося побачити створенi за його iдеями макроконвеєрнi ЕОМ "ЕС-2701" i "ЕС-1766", якi, за оцiнкою Державної комiсiї, не мали аналогiв у свiтовiй практицi. На початку 80-х рокiв це були найпотужнiшi в СРСР обчислювальнi системи.
"ЕС-2701" i "ЕС-1766" передали на Пензенський завод обчислювальних машин у серiйне виробництво. Та, на жаль, вони були випущенi лише малою серiєю.
В СКБ Iнституту кiбернетики АН УРСР у 60-70-х роках ХХ ст. розробили i передали промисловостi цiлу серiю спецiалiзованих ЕОМ: "Нева", для цифрових телефонних систем (А.Г. Кухарчук), "Скорпион", "Ромб 1,2,3" для контролю ракет (Г.I. Корнiєнко, А.С. Одинокий), сiмейство клавiшних машин "Искра" (Г.I. Корнiєнко, премiя iменi М. Островського, 1968 р.). У 1976 роцi була створена спецiалiзована ЕОМ "Цикл" для контролю точностi виготовлення лопаток газотурбiнних двигунiв (Г.I. Корнiєнко, Ю.Т. Мiтулiнський, А.С. Одинокий, С.К. Лiсничий. Державна премiя України за 1976 р.).
Iнститутом кiбернетики разом з київським ВО iменi С.П. Корольова були створенi i випускалися керуюча ЕОМ "СОУ-1", комплекс мiкропроцесорних засобiв "Нейрон" i системи налагодження "СО-01" - "СО-04" (О.В. Палагiн, премiя Ради Мiнiстрiв СРСР за 1987 р.). Спiвробiтники iнституту взяли участь у проектуваннi сiмейства перших вiтчизняних мiкроЕОМ "Електронiка- С5", створеного в ленiнградському НВО "Светлана" (О.В. Палагiн, В.А. Iванов).
На початку 80-х рокiв ХХ ст. в Iнститутi було створено унiкальне сiмейство бортових ЕОМ для систем керування космiчними апаратами без попереднього розрахунку траєкторiй: "МИГ-1", "МИГ-11", "МИГ-12", "МИГ-13" на базi спецiалiзованних ЕОМ "Москва" (Г.С. Голодняк, В.Н. Петрунек - Державна премiя СРСР.
У 70-i-80-i роки ХХ ст. в СКБ Iнституту були створенi бортовi ЕОМ "Экспресс", та "Эталон" i на їх основi унiкальнi багатоканальнi (до 1500 каналiв) вимiрювальнi комплекси: "Экспан", "Пирс", "Кросс-1", "Кросс-2", "Курс", "Барк" (Г.I. Корнiєнко, Б.Г. Мудла) для передшвартових i передполiтних випробувань екранопланiв, морських суден, кораблiв на пiдводних крилах, для комплексних граничних мореплавних випробувань кораблiв Вiйськово-Морського флоту, для контролю та дiагностики лiтальних апаратiв.. Учасники роботи, спiвробiтники СКБ - Б.Г. Мудла, В.I. Дiанов, М.I. Дiанов, В.Ф. Бердников, А.I. Канiвець i О.М. Шалебко - були удостоєнi Державної премiї УРСР за 1987 р.
Особливо слiд видiлити комплекс "Дельта" - для системи прийому та обробки зображень комети Галлея (розроблювачi В.I. Дiанов, М.I. Дiанов, А.I.Канiвець, I.Г. Кутняк та iн.).
У 60 -70-i роки ХХ ст. в Iнститутi кiбернетики АН УРСР були створенi та переданi для промислового виробництва понад 30 оригiнальних, що не мали аналогiв, ЕОМ та комп'ютерних комплексiв рiзноманiтного призначення.
Сучаснi ЕОМ неможливо розробляти без систем автоматизацiї проектно-конструкторських робiт. На основi теоретичних праць В.М. Глушкова в Iнститутi кiбернетики розгорнули широкий фронт дослiджень i створили ряд унiкальних систем "ПРОЕКТ" ("ПРОЕКТ-1", "ПРОЕКТ-ЕС", "ПРОЕКТ-МИМ", "ПРОЕКТ-МВК") для автоматизованого проектування ЕОМ разом з математичним забезпеченням. Спершу вони реалiзовувалися на ЕОМ "Киев", потiм - на "М-20", "М-220" i "БЭСМ-6" (iз загальним обсягом - 2 млн. машинних команд), а згодом переведенi на Єдинi системи ЕОМ. "ПРОЕКТ-1", реалiзований на "М-220" i "БЭСМ-6", являв собою розподiлений спецiалiзований програмно-технiчний комплекс iз своєю операцiйною системою i спецiалiзованою системою програмування. У нiй уперше в свiтi був автоматизований (причому з оптимiзацiєю) етап алгоритмiчного проектування (В.М. Глушков, О.А. Летичевський, Ю.В. Капiтонова). В рамках цих систем вдалося розробити нову технологiю проектування складних програм - метод формалiзованих технiчних завдань (О.А. Летичевський, Ю.В. Капiтонова). Системи "ПРОЕКТ" створювалися як експериментальнi, на них вiдпрацьовувалися реальнi методи i методики проектування схемних та програмних компонентiв ЕОМ. Цi методи i методики з часом почали використовувати в десятках органiзацiй, якi розробляли обчислювальну технiку. Замовником було Мiнiстерство радiопромисловостi СРСР. Створенi системи стали прообразом реальних технологiчних лiнiй випуску документацiї для виробництва мiкросхем ЕОМ у багатьох органiзацiях Радянського Союзу.
Iз системою "ПРОЕКТ-1" тiсно пов'язана система автоматизацiї проектування i виготовлення великих iнтегральних схем за допомогою елiонної технологiї. У вiддiлi, який очолював В.П. Деркач (один iз перших аспiрантiв В.М. Глушкова), створювалися установки "Киев-67" i "Киев-70", вони керували електронним променем пiд час обробки з його допомогою рiзноманiтних пiдкладок. На той час показники цих установок були рекордними в мiкроелектронiцi. Системи автоматизацiї проектування "ПРОЕКТ" мали комунiкацiйний iнтерфейс з установками "Киев-67" та "Киев-70", що давало змогу виконувати складнi програми керування електронним променем як при напиленнi, так i при графiчнiй обробцi пiдкладок.
Роботи В.М. Глушкова, В.П. Деркача i Ю.В. Капiтонової з автоматизацiї проектування ЕОМ були вiдзначенi в 1977 р. Державною премiєю СРСР.
Оцiнюючи внесок В.М. Глушкова в розвиток кiбернетики та обчислювальної технiки, а також його роботу як вiце-президента АН України, президент НАН України академiк Б.Є.Патон сказав:
"В.М. Глушков - блискучий, iстинно видатний учений сучасностi, який зробив величезний внесок у становлення кiбернетики та обчислювальної технiки в Українi й колишньому Радянському Союзi, та й у свiтi в цiлому. В.М. Глушков як мислитель вiдзначався широтою i глибиною наукового бачення, своїми роботами передбачив багато чого з того, що тепер з'явилося в iнформатизованому захiдному суспiльствi.
Вiктор Михайлович мав величезнi рiзнобiчнi знання, а його ерудицiя просто вражала всiх, хто зустрiчався з ним. Вiчний пошук нового, прагнення до прогресу в науцi, технiцi, суспiльствi були чудовими його рисами.
В.М. Глушков був справжнiм подвижником у науцi, вiдзначався гiгантською працездатнiстю i працьовитiстю. Вiн щедро дiлився своїми знаннями, iдеями, досвiдом з людьми, якi оточували його. В.М. Глушков зробив великий внесок у розвиток АН України, будучи з 1964 року її вiце-президентом. Вiн iстотно впливав на розвиток наукових напрямiв, пов'язаних з природничими i технiчними науками. Величезним є його внесок у комп'ютеризацiю та iнформатизацiю науки, технiки, суспiльства. Вiктора Михайловича смiливо можна вiднести до державних дiячiв, якi повнiстю вiддавали себе служiнню Батькiвщинi, своєму народовi. Його знали i шанували люди в усiх куточках Радянського Союзу. Вiн не шкодував сил для пропаганди досягнень науки, науково-технiчного прогресу, спiлкувався з ученими багатьох країн свiту. Його працi й досягнення керованого ним Iнституту кiбернетики АН України були широко вiдомi за кордоном, де вiн користувався заслуженим авторитетом. Добре розумiючи необхiднiсть змiцнення обороноздатностi країни, В.М. Глушков разом iз керованим ним iнститутом виконав великий комплекс робiт оборонного значення. I тут вiн завжди вносив своє, нове, долаючи численнi труднощi, а часом i звичайне нерозумiння. Вiн справдi вболiвав за країну, їй i науцi вiддав своє чудове життя".
В даний час на базi Iнституту кiбернетики i його
СКБ розгорнутий комплекс самостiйних наукових установ:
Iнститут кiбернетики iменi В.М.Глушкова НАН України, Iнститут проблем математичних машин i систем НАН України, Iнститут програмних систем НАН України, Мiжнародний науково-навчальний центр iнформацiйних технологiй i систем ЮНЕСКО НАН України i Мiнiстерства освiти i науки, Iнститут космiчних дослiджень НАН України i Нацiонального космiчного агентства України, учбово-науковий комплекс "Iнститут прикладного системного аналiзу" Мiнiстерства освiти i науки i НАН України та iншi.
Директором Iнституту кiбернетики з 1982 по 1994 р. був академiк Володимир Сергiйович Михалевич.
З 1994 р. Iнститутом керує академiк Iван Васильович Сергiєнко.
Цi установи, а також ряд iнших входять до складу Вiддiлення iнформатики НАН України, керованого академiком I.В.Сергiєнко.
Про роботи Iнституту кiбернетики iменi В.М.Глушкова НАН України
та основних напрямкiв робiт iнших iнститутiв у наш час можна дiзнатися
з офiцiйної
У 1956 р. у Сєверодонецьку створюється фiлiя Московського СКБ-245 - провiдної органiзацiї з обчислювальної технiки, паралельно розпочалося спорудження Сєверодонецького приладобудiвного заводу (СП3), що завершилося 1960 року. Кадровий склад цих органiзацiй i пiдприємств формувався практично повнiстю з молодих фахiвцiв - випускникiв вузiв Москви, Ленiнграда, Києва, Харкова, Львова, Таганрога, Одеси та iнших мiст. Винятком були директор фiлiї Андрiй Олександрович Новохатнiй i його заступник Владислав Васильович Рєзанов, науковий керiвник виконуваних робiт.
Стрижнем їхньої науково-технiчної полiтики стала iдея створення серiйно-спроможних засобiв керуючої обчислювальної технiки для рiзних (не тiльки хiмiчних) об'єктiв автоматизацiї. На її основi пiд керiвництвом В.В. Рєзанова була розроблена й реалiзована концепцiя єдиної, функцiонально повної агрегатної (модульної) системи технiчних i програмних засобiв керуючої обчислювальної технiки на базi єдиних конструктивно-технологiчних рiшень. Концепцiя передбачала можливiсть проектного компонування як технiчних, так i програмних засобiв для багаторiвневих систем керування процесами будь-якої складностi та призначення. Вона залишилася незмiнною донинi. Такий пiдхiд цiлком себе виправдав, оскiльки забезпечив створення повного комплексу засобiв системотехнiки, тобто засобiв для побудови найрiзноманiтнiших iнформацiйно-керуючих систем для технологiчних процесiв у промисловостi й об'єктiв енергетики. Починаючи з 1965 року попит на них рiзко зростає. Технiчнi засоби, розробленi в Сєверодонецьку, виготовлялися на 18-ти великих заводах Радянського Союзу. Сєверодонецьке науково-виробниче об'єднання (НВО) "Iмпульс", створене на базi фiлiї СКБ-245, стало основним виконавцем найбiльших союзних народногосподарських i оборонних програм, що потребувало розвитку його науково-технiчних i виробничих потужностей. До 1985 р. в НВО та його фiлiях працювало 12 тисяч спiвробiтникiв. Кiлькiсть створених у промисловостi та енергетицi систем з використанням технiки, розробленої в "Iмпульсi" в тi роки, перевищила десять тисяч. Близько тисячi проектних КБ i НДI стали партнерами-абонентами, з котрими НВО "Iмпульс" взаємодiяло при створеннi систем керування. Це дало змогу точнiше визначити вимоги до засобiв комп'ютерної автоматизацiї, грунтовно пiдвищити їхнiй технiчний рiвень, завоювати високий авторитет в одному з найактуальнiших напрямiв науки i технiки.
У результатi зi скромної фiлiї, призначеної для комп'ютерної автоматизацiї Лисичанського хiмкомбiнату, виросла потужна органiзацiя, що забезпечила своїми розробками оснащення багатьох тисяч керуючих систем, створених у 60-80-i роки ХХ ст. в СРСР. Так у Донбасi, поряд з центром хiмiчної промисловостi, з'явився центр промислової системотехнiки.
В роки "перебудови" на базi НВО "Iмпульс" було органiзовано Акцiонерне товариство (АТ) "Iмпульс".
Невеличка група провiдних спецiалiстiв, що сформувалася ще в перiод становлення "Iмпульсу", зумiла в умовах глибокої провiнцiї здiйснити, здавалося б, неможливе - зiбрати i згуртувати навколо себе багатотисячний колектив однодумцiв, наснажених однiєю метою, - створювати i постiйно вдосконалювати засоби комп'ютерної автоматизацiї технологiчних процесiв i об'єктiв енергетики, в тому числi таких вiдповiдальних i складних, як атомнi станцiї.
Бiльше тридцяти рокiв самовiдданої i натхненної роботи колективу сєверодонецького НВО "Iмпульс" були вiдданi створенню засобiв системотехнiки 1-го, 2-го, 3-го i 4-го поколiнь.
Це стало можливим тому, що колектив НВО очолювали справжнi лiдери - творчi, iнiцiативнi i вiдповiдальнi. I такими людьми стали не призначенi "згори" керiвники з високими званнями, а власнi спецiалiсти. Це директор "Iмпульсу" Андрiй Олександрович Новохатнiй i незмiнний науковий керiвник Владислав Васильович Рєзанов.
Саме вони зумiли мобiлiзувати колектив на розробку засобiв системотехнiки, створити атмосферу творчостi, захопленостi новою справою, найвищої самовiддачi.
В.В. Рєзанов (нар. 1926 р.) брав активну участь у формуваннi i реалiзацiї галузевих, союзних, мiжнародних програм створення i впровадження керуючої обчислювальної технiки, керував найважливiшими розробками в цiй сферi в СРСР.
У 1954 р. В.В. Рєзанова призначають головним конструктором Агрегатної системи засобiв обчислювальної технiки (АСОТ). Розробка виконувалася за союзним планом, машини "М1000", "М2000", "М3000" випускалися серiйно на київському заводi "ОКМ", Сєверодонецькому приладобудiвному, Тбiлiському заводi "КОМ". На базi АСОТ вченi та iнженери створили ряд систем керування господарського та оборонного значення, серед них - вiдома система резервування мiсць на авiалiнiях "Сирена" - перша реально дiюча система масового обслуговування .
З 1968 р. В.В. Рєзанов - головний конструктор сiмейства моделей "М6000"-"М7000" АСОТ М, що стали свого часу базою для побудови систем керування процесами практично в усiх сферах народного господарства i в рядi оборонних галузей СРСР. За десять рокiв серiйного виробництва Київський завод обчислювальних керуючих машин, Сєверодонецький приладобудiвний i Тбiлiський завод керуючих обчислювальних машин випустили понад 18 тисяч комплексiв "М6000", на їх основi створено бiльше 15 тисяч систем керування.
У 1976 р. В.В. Рєзанов стає заступником генерального конструктора системи малих електронних обчислювальних машин (СМ ЕОМ). Вони прийшли на змiну машинам "М6000"-"М7000".
Упродовж 1978-1987 рокiв вiн - головний конструктор надвисокопродуктивних геофiзичних обчислювальних комплексiв агрегатної системи обчислювальної технiки на структурах, що перебудовуються (АСОТ-ПС). Робота виконувалася за завданням Ради Мiнiстрiв СРСР з метою забезпечення дослiджень природних ресурсiв Землi та її космiчного зондування. З 1981 по 1989 р. в НВО "Iмпульс" виготовили 150 комплексiв "ПС-2000", якi i досi експлуатуються в центрах обробки космiчної iнформацiї, у гiдроакустичних системах спецiального призначення тощо.
У 1984-1991 рр. В.В. Рєзанов працював заступником генерального конструктора систем керування атомними електростанцiями, головним конструктором програмно-технiчних комплексiв для особливо важливих об'єктiв. Перша черга розробки наднадiйних програмно-технiчних комплексiв була прийнята Державною комiсiєю в 1990 р. Керуючi комплекси даного профiлю, створенi в НВО "Iмпульс", i тепер є основною продукцiєю АТ "Iмпульс".
Мiкроелектронiка в Українi розвивалася як частина мiкроелектронної галузi всього Радянського Союзу. У 60-х - на початку 70-х рокiв ХХ ст. у Києвi був створений i успiшно працював потужний центр мiкроелектронiки - Науково-виробниче об'єднання (НВО) "Кристал" iз фiлiями в iнших мiстах України. Про масштаб виконаної за вiсiм рокiв роботи - розгортання наукових дослiджень, створення матерiальної бази, добiр кадрiв - переконливо свiдчать такi цифри: побудовано 148 тис. м2 площ для розмiщення науково-дослiдних органiзацiй i пiдприємств. Усi лабораторiї i заводи були повнiстю оснащенi необхiдною технiкою. На початку 80-х рокiв ХХ ст. у НВО "Кристал" працювало понад 30 тис. осiб. Об'єднання в 70-i-80-i роки ХХ ст. випускало розробленi ним же iнтегральнi схеми (у тому числi близько 30 типiв великих iнтегральних схем (ВIС), клавiшнi ЕОМ, калькулятори, мiкроконтролери, мiкроЕОМ та iн. Українська мiкроелектронiка забезпечила успiшний розвиток багатьох галузей промисловостi не тiльки України, а й колишнього СРСР. Її використовували для створення цифрової радiоелектронної апаратури лiтакiв, ракет, кораблiв, а також для виготовлення сучасної побутової технiки (радiоприймачiв, магнiтофонiв тощо). У 1974 р. , наприклад, одних тiльки калькуляторiв було випущено понад 100 тисяч. НВО "Кристал" стало головною органiзацiєю для країн Ради Економiчної Взаємодопомоги з МОП - iнтегральних схем - основного напряму розвитку ВIС. У 70-х i на початку 80-х рокiв ХХ ст. його продукцiя тiльки дещо поступалася аналогiчнiй захiднiй.
Наприкiнцi 80-х рокiв ХХ ст. внаслiдок хибної науково-технiчної полiтики (вольове рiшення Мiнiстерства електронної промисловостi СРСР, що полягало у "совєтизацiїї" американської технiки) НВО "Кристал" змушене було перейти на копiювання досягнутого у США, що заздалегiдь прирiкало його на вiдставання. Проте i в "совєтизацiї" перших американських мiкропроцесорiв "Кристал" зумiв вiдзначитися - розробленi в об'єднаннi i переданi в серiйне виробництво восьмирозряднi, а потiм шiстнадцятирозряднi мiкропроцесори практично не вiдрiзнялися вiд зарубiжних, що пiдтвердила здiйснена у США експертиза.
За завданням Мiнiстерства електронної промисловостi в 1970 р. було створено перший в СРСР i Європi мiкрокалькулятор на 4-х великих iнтегральних схемах iз ступенем iнтеграцiї до 500 транзисторiв на кристалi. ВIС виготовляли на дослiдному заводi НДI "Мiкроприлад", складання мiкрокалькуляторiв здiйснювали в м. Свiтловодську, де розмiщувалася фiлiя цього заводу.
У науково-виробничому об'єднаннi "Кристал" провiдного науковою органiзацiєю був науково-дослiдний iнститут "Мiкроприлад". У 1972-1973 рр. у "Мiкроприладi" розгорнули систему машинного проектування на базi "БЭСМ-6" та iнших ЕОМ, що дало змогу проектувати ВIС з високим ступенем iнтеграцiї. Час розробки ВIС скоротився до 50 -70 днiв. Для цього створили складний комплекс програм, що забезпечував процес проектування ВIС. Сотнi тисяч їх компонентiв необхiдно було з'єднати мiж собою вiдповiдно до функцiонального призначення ВIС i при цьому не допустити жодної помилки.
Монтаж устаткування, пiдготовка i налагоджування програм потребували напруженої тризмiнної роботи значної частини колективу "Мiкроприлада" упродовж кiлькох мiсяцiв.
Для випуску нових ВIС необхiдно було розробити не тiльки досконалiшу систему проектування, а й прогресивнiшi технологiчнi процеси, якi забезпечували б ступiнь iнтеграцiї понад 100 тис. транзисторiв на кристалi та швидкiсть перемикання до десяткiв мегагерц. До того ж доводилося починати з "чистого аркуша" - використати захiдний досвiд ученi та конструктори не мали можливостi, публiкацiї з цього питання в зарубiжнiй пресi тiльки-но з'явилися.
За короткий час було змонтовано сучаснi "чистi" кiмнати зi складним технологiчним i вимiрювально-складальним устаткуванням, розроблено i впроваджено технологiю виготовлення дешевих пластмасових корпусiв ВIС тощо.
У 1974 р. на заводi напiвпровiдникових приладiв НВО "Кристал" повнiстю освоїли технологiчний процес виготовлення ВIС i розпочали - вперше в Українi, СРСР i Європi - їх масове виробництво.
"Кристал" успiшно впорався з цим нелегким завданням. Органiзацiя безперервного циклу робiт - вiд проектування до виготовлення ВIС - дала змогу скоротити строки створення нових ВIС i засобiв мiкропроцесорної технiки, пiдвищити їхню якiсть, знизити вартiсть.
Упродовж 1974 року було випущено 200 тис. ВIС, 100 тис. калькуляторiв, 200 тис. клавiшних ЕОМ.
Дванадцять рокiв становлення промислової мiкроелектронiки в Українi (1962-1974) пов'язанi передусiм з iм'ям Станiслава Олексiйовича Моральова. Вiн народився в 1929 р. у Молотовську Кiровської областi. Пiсля закiнчення школи в 1947 р. поступив на радiофакультет Київського полiтехнiчного iнституту. Працював на київському "Арсеналi" iнженером-конструктором з розробки фотоекспонометрiв. Тут С.О. Моральов познайомився з вiдомим ученим В.Є. Лашкарьовим, дослiдження якого виявилися дуже корисними для розробки напiвпровiдникового фотоекспонометра. Так доля звела його з людиною, втiленню головного наукового досягнення якої в реальнi засоби мiкроелектронiки вiн вiддав кращi роки свого життя. У 1962 р. С.О. Моральов очолює скромне КБ-3, i через чотири роки перетворює його на потужний НДI "Мiкроприлад". У 1970 р. сформувалося науково-промислове об'єднання НВО "Кристал". НДI "Мiкроприлад" став провiдною органiзацiєю цього об'єднання. На С.О. Моральова, генерального директора НВО "Кристал", лягла величезна вiдповiдальнiсть - вибiр наукового напряму, формування колективу спiвробiтникiв, координацiя науково-дослiдних i дослiдно-конструкторських робiт з метою впровадження результатiв у великосерiйне виробництво.
Найближчим помiчником Станiслава Олексiйовича в тi роки був Костянтин Михайлович Кролевець (1932-1986) - заступник директора, науковий керiвник робiт, виконуваних у "Мiкроприладi", а згодом - у "Кристалi". Вiн закiнчив iнженерно-фiзичний факультет Київського полiтехнiчного iнституту. Пiд керiвництвом i за безпосередньої участi Костянтина Михайловича протягом двадцяти рокiв були виконанi дослiдження, пов'язанi з розробкою i виробництвом ВIС, закладено принципи побудови засобiв мiкроелектронiки, реалiзовано технологiчний комплекс з метою випуску мiкропроцесорних ВIС для апаратури народногосподарського i спецiального призначення. В останнi роки своєї дiяльностi вiн займався розробкою так званих комплiментарних ВIС. Це один з найперспективнiших напрямiв розвитку мiкроелектронної технiки.
Керiвником робiт зi створення багатьох ВIС, у тому числi ВIС К1810 - 16-розрядного мiкропроцесора, аналога американського Intel X86, був Альфред Вiтольдович Кобилинський.
У 1962 р. А.В. Кобилинський закiнчив Київський полiтехнiчний iнститут, 1969 року прийшов у НДI "Мiкроприлад". Вiн внiс великий вклад у розробку теоретичних питань створення мiкропроцесорних засобiв обчислювальної технiки, в органiзацiю їх серiйного виробництва. З цiєї тематики Альфред Вiтольдович отримав 8 авторських свiдоцтв. За розробку i застосування мiкропроцесорної технiки Президiя АН УРСР у 1983 р. присудила А.В. Кобилинському премiю iм. С.О. Лебедєва.
Фанатично вiдданий роботi, вiн не шкодував своїх сил i здоров'я. А воно було серйозно пiдiрвано: йому довелося брати участь у випробуваннях першої атомної бомби, i це потiм позначилося постiйними виснажливими болями в спинi i суглобах. Але всiх вражали працездатнiсть, творчий заряд, оптимiзм i мужнiсть цiєї людини.
Пiд керiвництвом А.В. Кобилинського розроблено i впроваджено в серiйне виробництво 30 типiв ВIС восьмирозрядного мiкроконтролера, високопродуктивнi 16-розряднi мiкропроцесорнi комплекти i сiмейство однокристальних ЕОМ. Вони стали першими у вiтчизнянiй мiкроелектронiцi.
Головним конструктором напiвпровiдникових запам'ятовуючих пристроїв у НДI "Мiкроприлад" був Володимир Павлович Сидоренко - вiдомий учений у галузi твердотiльної електронiки. Пiд його керiвництвом i за особистої участi сформувався науково-технiчний напрям енергонезалежних запам'ятовуючих пристроїв. В.П. Сидоренко отримав 74 авторськi свiдоцтва на винаходи i 6 патентiв iноземних держав (США, ФРН, Великобританiї та iн.).
Значний вклад у розвиток НДI "Мiкроприлад", а згодом i "Кристала" внiс доктор технiчних наук професор Володимир Петрович Белевський. Його талант i самовiддана праця сприяли створенню вакуумного устаткування i тонкоплiвкової технологiї, цеху i ряду пiдприємств з випуску iнтегральних схем у Києвi, Зеленоградi, Iвано-Франкiвську, Вiнницi, Свiтловодську. Виконанi пiд керiвництвом вченого конструкторсько-технологiчнi розробки впроваджувалися на пiдприємствах України, Росiї, Бiлорусiї, а також в Угорщинi. В.П. Белевський - автор 273 наукових праць i винаходiв, упродовж 1981-1988 рокiв вiн працював головним технологом Мiнiстерства електронної промисловостi СРСР.
Для остаточного переходу на новi технологiї та устаткування потрiбнi були великi капiталовкладення, яких "Кристал" не мав. Це призвело до того, що в 90-х роках ХХ ст. розробки i продукцiя об'єднання уже вiдставали вiд свiтового рiвня. Розпад СРСР i затяжна економiчна криза в Українi призвели до того, що "Кристал" втратив ринки збуту своєї продукцiї, необхiдну фiнансову пiдтримку держави.
Наприкiнцi 90-х рокiв ХХ ст. починається поступове вiдродження комп'ютерної промисловостi та мiкроелектронних технологiй в Українi. Розпочато випуск персональних комп'ютерiв на закупованнiй елементнiй базi, налагоджуються мiкроелектроннi технологiї, вiдновлюються зв'язки з замовниками продукцiї як в Українi, так i за рубежем.
Досвiд пiдтверджує, що успiх будь-якої вiдповiдальної роботи залежить вiд моральних i дiлових якостей особистостi, її здатностi очолити i забезпечити виконання дорученої справи. Але такi особистостi зустрiчаються досить рiдко.
Людина, про яку пiде мова, - одна з них. За 16 рокiв надзвичайно плiдного творчого життя в Києвi I.В. Кудрявцев зробив те, що iнший не зумiв би здiйснити за кiлька десятилiть.
Iвану Васильовичу Кудрявцеву в київський перiод своєї дiяльностi (1958-1975) вдалося створити потужний Науково-дослiдний iнститут радiоелектронiки - КНДIРЕ, який розробляв, проектував i виготовляв найважливiшi радiоелектроннi системи iз застосуванням ЕОМ для Вiйськово-Морського надводного та пiдводного флоту СРСР.
За його iнiцiативою iнститут першим у Радянському Союзi розпочав створення комп'ютеризованих корабельних радiоелектронних комплексiв, де використовувалися розробленi за настiйною вимогою I.В. Кудрявцева мiкроелектронна база i спецiалiзованi корабельнi ЕОМ - першi в Українi та СРСР. Комплекси мiстили всi необхiднi технiчнi та програмнi засоби для вирiшення основних завдань на флотi: отримання iнформацiї про навколишню обстановку, керування зброєю, у тому числi ракетною, навiгацiя тощо.
Комплекси повнiстю вiдлагоджувалися в Києвi i вже у готовому виглядi вiдправлялися флоту. Були створенi унiкальнi стенди, що iмiтували корабельну обстановку. Пiзнiше такий пiдхiд, пов'язаний з появою обчислювальної технiки та її можливостями, буде названо системним.
У 1975 р. Iвана Васильовича Кудрявцева не стало... Через засекреченiсть робiт того часу його iм'я практично невiдоме навiть в Українi, хоча на Заходi про цього фахiвця знали й активно цiкавилися його дiяльнiстю. "Помер видатний органiзатор вiйськової промисловостi СРСР", - оповiстило свiт англiйське iнформацiйне агентство Бi-Бi-Сi.
Необхiднiсть застосування ЕОМ для розроблюваних систем Iван Васильович вiдчув одразу. I почав шукати вихiд. Спочатку вiдправив до Обчислювального центру АН УРСР, заснованого 1957 року в Києвi, групу молодих спецiалiстiв - випускникiв Київського полiтехнiчного iнституту. Дiзнавшись, що Мiнiстерство авiацiйної промисловостi створило лiтакову ЕОМ "Полум'я", домiгся дозволу на її застосування в однiй iз розроблюваних систем. Це стало другою важливою передумовою успiху.
У 1967 р. творчий колектив, де вiн був головним конструктором, завершив роботи зi створення першої системи ("Успiх"). Основнi учасники розробки (I.В. Кудрявцев, В.П. Алексєєв, Б.М. Хаскiн, I.Г. Кобилянський, В.Ю. Лапiй) були удостоєнi Державної премiї СРСР. Наснажений успiхом, Iван Васильович поставив завдання створити ЕОМ для систем Вiйськово-Морського флоту СРСР.
Сiмейство спецiалiзованих електронних обчислювальних машин (ЕОМ) "Карат", що використовувалися в системах, розроблених пiд керiвництвом I.В. Кудрявцева, було створене в лабораторiї Вiлена Миколайовича Плотникова. Iнженерний талант i наукове передбачення цiєї людини сприяли тому, що КНДIРЕ став пiонером у найновiших на той час напрямах розвитку обчислювальної технiки та мiкроелектронiки. На жаль, у 2000 роцi В.М. Плотникова не стало.
... "Карати" i досi плавають на багатьох морях i океанах.
У той час, коли в обчислювальнiй технiцi запанувала гiгантоманiя i виникли суперЕОМ з надзвичайно складними системами команд, В.М. Плотников вiдстояв спрощену архiтектуру i структуру команд. Через 10-15 рокiв захiднi фiрми назвуть таке рiшення "RISC-архiтектурою".
Висока надiйнiсть "Каратiв" - 2000 годин напрацювання на вiдмову - на порядок перевищувала "звичну" для того часу цифру.
Мiнiмiзацiя схемних рiшень i системи команд, вибiр структури та унiфiкацiя дали змогу розробити ряд модифiкацiй пiд рiзнi за складом i обсягом розв'язуваних задач системи, причому без надмiрностi апаратурних затрат.
Експлуатацiйнi показники - висока надiйнiсть i орiєнтацiя на вимоги систем вiйськового призначення - забезпечили мiнiмальнi затрати на їх обслуговування, а агрегатний метод ремонту зумовив зниження вимог до рiвня квалiфiкацiї обслуговуючого персоналу без зменшення надiйностi "Каратiв". Видiлення ядра обчислювача й апаратури обмiну сприяли простотi використання ЕОМ практично в усiх основних системах, у тому числi в режимах багатомашинної обробки iнформацiї.
Понад 20 рокiв "Карати" забезпечували потреби iнституту в засобах обчислювальної технiки. Їх використовували в рiзних системах обробки iнформацiї, керування та контролю, розмiщуваних на надводних i пiдводних суднах Вiйськово-Морського флоту. Було розроблено сiмнадцять модифiкацiй ЕОМ "Карат", що вiдрiзнялися ємнiстю пам'ятi та масо-габаритними характеристиками. Всi модифiкацiї машини мали однаковi систему команд, швидкодiю, розряднiсть, зовнiшнi зв'язки i були побудованi на однотипних взаємозамiнюваних блоках. Машина була виконана як конструктивно завершений вирiб, призначений для самостiйного постачання. Її експлуатували тiльки в складi системи, пiсля установки у приладову шафу з необхiдним комплектом вузлiв сполучення з iншими приладами та розмiщення у постiйнiй пам'ятi (шляхом прошивання) робочих програм.
Серiйно ЕОМ "Карат" виготовляли на київському заводi "Буревiсник".
Створення малогабаритної та дуже надiйної обчислювальної машини, з досить високими функцiональними параметрами, докорiнно змiнило ситуацiю в морському приладобудуваннi. Вiдтепер розробники будь-якої системи, застосувавши одну або кiлька машин, мали змогу використовувати для розв'язання задач програмнi методи. Жодних проблем з отриманням зразкiв ЕОМ, з програмуванням задач i з "прошиванням" вузлiв постiйної пам'ятi за своїми програмами у споживачiв не було. Вiдмови машини стали великою рiдкiстю. Наприклад, у навiгацiйних системах зразки ЕОМ "Карат" працювали на об'єктах по 20 тис. годин без єдиної вiдмови, що в кiлька разiв перевищувало вимоги до їхньої надiйностi.
Машину використовували в 60 системах i комплексах (найбiльше в Мiнсуднопромi СРСР).
У простих системах застосовувалася ЕОМ у мiнiмальнiй модифiкацiї, а на найбiльших сучасних суднах з кiлькома системами на борту можна було зустрiти 15 i бiльше ЕОМ типу "Карат" у максимальному варiантi.
Керiвництво КНДIРЕ прагнуло впровадити машину в системи цивiльного призначення. На замовлення Морфлоту СРСР iнститут розробив систему "Бриз" для автоматизацiї водiння багатотоннажних суден (танкерiв "Кубань", "Перемога" та iн.). Система "Бриз-1609-УДС" була встановлена в Iллiчiвському морському порту для керування рухом суден, запобiгання їх зiткненню i для радiолокацiйного контролю за їх рухом у пiвнiчно-захiднiй частинi Чорного моря.
ЕОМ "Карат" використовували в системi "Акорд", розробленiй разом з Iнститутом електрозварювання iм. Є.О. Патона АН України - для вирiшення завдань розкрою листiв сталi на суднобудiвних заводах.
Творцi сiмейства ЕОМ "Карат" i систем на їх основi були удостоєнi Ленiнських i Державних премiй.
КНДIРЕ завоював високий авторитет у галузi розробки вмонтованих, високонадiйних, унiфiкованих ЕОМ, призначених для експлуатацiї в особливо складних умовах.
За науково-технiчним рiвнем обчислювальна технiка вiйськового призначення, розроблена в КНДIРЕ, була цiлком порiвнянною з американською.
Щоб краще уявити, що було здiйснено в Українi для Вiйськово-Морського флоту СРСР, зробимо невеликий вiдступ i повернемося до початку 60-х рокiв ХХ ст. Саме тодi в Київському НДI гiдроприладiв почали активно розробляти так званi опускнi вертолiтнi гiдроакустичнi станцiї типу "Ока" (головний конструктор - Олег Михайлович Алещенко), якi розмiщувалися на вертольотах Ка-25. "Оку" i Ка-25 жартома називали "довгою рукою Горшкова" (головнокомандуючого Вiйськово-Морським флотом СРСР). За його iнiцiативою тодi вже повним ходом йшло будiвництво 12 протичовнових крейсерiв-вертольотоносцiв i палубного вертольота нового типу для них. Вертолiт давав змогу подовжити "руку" протичовнового корабля i як пошуковий засiб - носiй гiдроакустичної системи (ГАС) - не пiддавався ходовим шумам корабля - носiя протичовнової зброї.
В Iнститутi кiбернетики АН УССР сформували спецiальну групу (В.М. Коваль, I.Г. Мороз-Подворчан, Н.Н. Дiдук, Ю.С. Фiшман), яка разом з О.М. Алещенком, керiвником робiт у НДI, та його спiвробiтниками почала розробку перших в СРСР алгоритмiв виявлення i визначення координат пiдводних цiлей. Натурнi випробування проходили влiтку - восени 1968 р. у Феодосiї i були надзвичайно успiшними.
У цих розробках видатну роль вiдiграв Олег Михайлович Алещенко, вiдповiдальний за даний напрям у НДI гiдроприладiв.
Восени 1974 р. вийшла урядова постанову про програму "Звезда", яка передбачала переоснащення всiх кораблiв ВМФ СРСР новими гiдроакустичними комплексами. Головною органiзацiєю iз здiйснення цiєї програми визначили НДI гiдроприладiв (директор - Юрiй Володимирович Бурау, головний iнженер - Володимир Iванович Крицин). Головним конструктором призначили О.М. Алещенка. Це була багатопланова робота. Для рiзних класiв надводних кораблiв - великих, середнiх, малих - необхiдно було розробити ряд сумiсних багатоканальних цифрових гiдроакустичних комплексiв з кiлькома десятками тисяч просторових i тимчасових вхiдних каналiв отримання iнформацiї. Попереднi оцiнки показали, що для них потрiбнi будуть обчислювальнi системи продуктивнiстю у кiлька сотень мiльйонiв операцiй на секунду, а обсяг прикладного програмного забезпечення становитиме близько мiльйона команд. Необхiднiсть великої номенклатури запам'ятовуючих пристроїв, рiзноманiтної периферiї (монiтори, iндикатори обстановок, самописцi, друкуючi пристрої), вимоги щодо високої надiйностi i т.п. iстотно ускладнювали розробку. Подiбнi проекти в СРСР i за рубежем на той час ще не виконувалися.
Пiд керiвництвом О.М. Алещенка i В.Ю. Лапiя протягом трьох рокiв були створенi три потужнi обчислювальнi комплекси. Вперше в гiдроакустицi сформувався напрям спецiалiзованих паралельних багатоканальних обчислювальних комплексiв.
У 1984 р. роботи зi створення гiдролокатора завершили. Весь комплекс зайняв 200 приладових шаф. Для забезпечення функцiонування обчислювальної частини (40 шаф) пiдготували близько мiльйона команд. Вартiсть розробки становила 100 млн. карбованцiв. У 1985 р. комплекс прийняли на озброєння i передали в серiйне виробництво. Його творцi одержали Державну премiю СРСР (Ю.В. Бурау, О.М. Алещенко та iн.).
Однiєю з трьох органiзацiй у колишньому СРСР i єдиною в Українi, якi створювали системи керування для ракет i космiчних апаратiв, включаючи бортовi ЕОМ, було харкiвське науково-виробниче об'єднання "Хартрон" (ранiше - "Електроприлад").
Понад 40 рокiв воно є провiдним розробником систем керування бортових i наземних обчислювальних комплексiв, складного електронного устаткування для рiзноманiтних типiв ракет i космiчних апаратiв. За цi роки створенi системи керування мiжконтинентальних балiстичних ракет СС-7, СС-8, СС-9, СС-15, СС-18, СС-19, найпотужнiшої у свiтi ракети-носiя "Енергiя", ракети-носiя "Циклон", орбiтальних модулiв "Квант", "Квант-2", "Кристал", "Природа", "Спектр", понад 150 супутникiв серiї "Космос" та iнших об'єктiв.
Першим керiвником створеного в 1962 р. комплексу з розробки бортової апаратури був А.Н. Шестопал. Протягом 1966 -1992 рокiв цей пiдроздiл очолював А.I. Кривоносов.
Уже в 1968 р. було випробувано перший експериментальний зразок бортової ЕОМ на гiбридних модулях. Через шiсть мiсяцiв з'явилася її триканальна модифiкацiя на монолiтних iнтегральних схемах. У 1971 р. - уперше в СРСР - здiйснено запуск нової ракети 15А14 iз системою керування, яка включає бортову ЕОМ.
Вдало обраний i успiшно реалiзований комплекс обчислювальних характеристик (розряднiсть - 16, обсяг ОЗП - 512 -1024 слiв, обсяг ПЗП - 16 К слiв, швидкодiя - 100 тис. оп./сек), надiйна елементна база забезпечили цiй бортовiй ЕОМ унiкальне довголiття - майже 25 рокiв, а її дещо модернiзований варiант експлуатується на бойовому чергуваннi i сьогоднi.
У 1979 р. було прийнято на озброєння ракети 15А18 i 15А35 з унiфiкованим бортовим обчислювальним комплексом. Для систем керування цих "супервиробiв" уперше в СРСР розробили нову технологiю вiдпрацьовування програмно-математичного забезпечення з так званим "електронним пуском". На спецiальному комплексi, що включав ЕОМ "БЭСМ-6" i виготовленi блоки системи керування ракетою, моделювали полiт i реакцiю системи керування на вплив основних збурюючих чинникiв. Ця технологiя забезпечила також ефективний i повний контроль полiтних завдань. Колектив розробникiв "електронного пуску" (Я.Є. Айзенберг, Б.М. Конорєв, С.С. Корума, I.В. Вельбицький та iншi) одержав Державну премiю УРСР.
У наступнi роки пiд керiвництвом А.I. Кривоносова було створено ще чотири поколiння бортових ЕОМ, якi мали однi з найкращих в СРСР обчислювальнi та експлуатацiйнi характеристики й ефективну технологiю розробки програмного забезпечення, що не поступалася закордонним аналогам.
На широко вiдомих ракетних комплексах СС19 ("Сатана") використовуються бортовi ЕОМ, розробленi та виготовленi в Українi.
Вже в 60-тi роки ХХ ст. обчислювальна технiка перетворилася на самостiйний науково-технiчний напрям. Створювалися спецiальнi науково-дослiднi та конструкторськi органiзацiї i пiдприємства з розробки та випуску засобiв обчислювальної технiки.
В 1960 р. на київському заводi "Радiоприлад" (органiзацiя п/я 62) почалося виготовлення обчислювальних машин. Першими цифровими машинами, виробництво яких освоїли на п/я 62, стали керуюча машина широкого призначення КМШП ("Днепр") та електронна машина для розрахунку тканин (ЕМРТ).
1 сiчня 1965 р. на базi окремих пiдроздiлiв п/я 62 було створено Київський завод обчислювальних i керуючих машин (ОКМ). Загальна чисельнiсть працюючих становила 460 осiб. З березня 1965 р. , пiсля передислокацiї пiдроздiлiв, завод розгорнув свою виробничу дiяльнiсть. Ось головнi її вiхи.
1965 р. - триває виробництво першої в СРСР напiвпровiдникової керуючої машини "Днепр".
1966 р. - пiдприємство почало виготовляти машини для iнженерних розрахункiв "МИР".
1968 р. - завершено розробку i розпочато випуск машини "Днепр-2", призначеної для вирiшення широкого кола завдань: планово-економiчних, iнженерних, керування виробничими процесами, обробки даних.
1970 р. - освоєно випуск перших моделей Агрегатованої системи засобiв обчислювальної технiки ("М 3000").
1972 р. - "ОКМ" перетворено на научно-виробничне об'єднання "Електронмаш", при якому створено Науково-дослiдний iнститут периферiйного устаткування (НДIП)..
1973 р. - завершено розробку та освоєно випуск керуючого обчислювального комплексу "М4030".
1974 р. - освоєно випуск ЕОМ "М6000" i "М400".
1976 р. - група спiвробiтникiв об'єднання вiдзначена Державною премiєю УРСР за розробку та освоєння комплексу "М4030" (А.Ф. Незабитовський, С.С. Забара, В.А. Афанасьєв, Е.I. Сакаєв, В.М. Харитонов, Ю.М. Ожиганов, А.Г. Мельниченко).
1978 р.-1989 р. - розробка i випуск десяти моделей мiжнародної системи малих машин (СМ ЕОМ).
1981 р. - за розробку та органiзацiю серiйного випуску обчислювальних комплексiв "СМ-3" i "СМ-4" групi спiвробiтникiв об'єднання присуджено Державну премiю СРСР (А.Ф. Незабитовський, В.А. Афанасьєв, С.С. Забара).
1984 р. - група працiвникiв об'єднання удостоєна Державної премiї УРСР за розробку автоматизованого комплексу дiагностичного контролю складних блокiв електронної апаратури - системи "КОДIАК" (В.П. Сидоренко, М.С. Берштейн, О.Д. Руккас).
1988 р. - завершено розробку персональних комп'ютерiв "Поиск-1" i "Нивка".
Яскравим прикладом, що характеризує творчий стиль колективу заводу, може бути виконання теми "Вихрь" (керiвник О.О. Сладков). У 60-i роки ХХ ст. бурхливо розвивалася радянська космiчна програма: вперше запущено штучний супутник Землi, вперше в космосi побувала людина, почалася пiдготовка до польоту космiчних апаратiв на Мiсяць. Темою "Вихрь" передбачалася розробка системи автоматизацiї випробувань маршових двигунiв космiчних апаратiв, призначених для польоту на Мiсяць. Завдання полягало у збираннi за короткий час (до 300 сек.) великої кiлькостi iнформацiї з датчикiв, установлених на двигунi, i подальшiй її обробцi вже не в реальному масштабi часу.
Ядром системи стала ЕОМ "Днепр".
Роботи над системою були успiшно i вчасно завершенi. Її впровадження дало змогу iстотно скоротити час випробувань маршових двигунiв "лунникiв". I в тому, що СРСР першим здiйснив полiт космiчних апаратiв на Мiсяць, облiт i фотографування його зворотного боку, м'яку посадку апарата на Мiсяць, є i частинка працi вчених, iнженерiв i виробничникiв України.
На жаль, сьогоднi "Електронмаш" iстотно знизив обсяги виробництва засобiв обчислювальної технiки. Проте його керiвникам вдалося зберегти основнi кадри розробникiв ЕОМ, i це є запорукою вiдродження первiстка комп'ютерної промисловостi України.
М.О. Карцев (1923-1983) належить до тiєї категорiї вчених, офiцiйне i повне визнання величезних заслуг котрих приходить на жаль, лише пiсля смертi. Академiчна елiта не удостоїла його високих звань. Тiльки через десять рокiв пiсля його вiдходу з життя заснований ним Науково-дослiдний iнститут обчислювальних комплексiв (Москва) одержав iм'я свого творця.
Комп'ютерна наука i технiка були його покликанням. Їм вiн присвячував увесь свiй час - на роботi, вдома, на вiдпочинку.
Михайло Олександрович Карцев народився у Києвi 10 травня 1923 р. Напередоднi вiйни сiм'я переїхала до Одеси. У першi днi Великої Вiтчизняної його призвали в армiю. Пiсля демобiлiзацiї М.О. Карцев навчався у Московському енергетичному iнститутi (МЕI) на радiотехнiчному факультетi. На третьому курсi екстерном складає iспити за наступний рiк i в 1950-му, будучи студентом 5-го курсу, влаштовується на роботу в лабораторiю електросистем Енергетичного iнституту АН СРСР (за сумiсництвом). Тут молодий дослiдник бере участь у розробцi однiєї з перших у Радянському Союзi обчислювальних машин - "М-1". У 1952 р. Михайла Олександровича зараховують молодшим науковим спiвробiтником у лабораторiю електросистем Енергетичного iнституту АН СРСР. Розроблюючи ЕОМ "М-2", М.О. Карцев виявив справдi видатнi здiбностi. Машина була створена невеличким колективом усього за пiвтора року! (над "БЭСМ" працювали вдвiчi довше, i колектив був набагато бiльшим!). Звичайно, ЕОМ "М-2" поступалася "БЭСМ" за характеристиками, але це була машина солiдна.
За результатами наукових дослiджень, виконаних у процесi розробки машини "М-4М", М.О. Карцев захистив докторську дисертацiю. За створення машини його удостоїли Державної премiї СРСР (1967).
У 1969 р. вийшла постанова уряду СРСР про створення електронної обчислювальної машини "М-10". У груднi 1973 р. завершили випробування її промислового зразка i розпочалося серiйне виготовлення машин "М-10". Виробництво тривало понад 15 рокiв. Було випущено кiлька десяткiв комплектiв, бiльшiсть з яких експлуатуються i сьогоднi. На базi машин "М-10" створено ряд потужних обчислювальних комплексiв. Працюючи в одному з них, машина "М-10" разом з математичним забезпеченням у 1976 роцi успiшно витримала державнi випробування.
Обчислювальна машина "М-10" являла собою багатопроцесорну систему синхронного типу i належала до машин третього поколiння: основними логiчними елементами в нiй були мiкросхеми серiї 217 ("Посол"). Машина призначалася для забезпечення роботи складних автоматизованих систем керування в реальному масштабi часу, а також могла вирiшувати широке коло науково-технiчних завдань.
Поступаючись за продуктивнiстю (через недосконалiсть елементної та конструктивно-технологiчної бази) американськiй суперЕОМ "Cray-1", ЕОМ "М-10" перевершувала її за можливостями, закладеними в архiтектурi. Вони визначаються числом машинних циклiв (у середньому) на одну виконувану операцiю. Чим вона менша, тим досконалiша архiтектура ЕОМ. Для "М-10" таке число становило вiд 0,9 до 5,3 (для всього спектра операцiй), а для "Сгау-1" - вiд 0,7 до 27,6.
Машина розроблялася для Системи попередження про ракетний напад (СПРН), а також для загального спостереження за космiчним простором. Iнформацiя про це вперше з'явилася в газетi "Правда" 1 квiтня 1990 р. (стаття А. Горохова "Стояние на Пестрялове"). Завданням системи було забезпечення вiйськово-полiтичного керiвництва СРСР достовiрною iнформацiєю про можливу загрозу ракетного нападу та обстановку в космосi (тепер на навколоземних орбiтах лiтають близько 17 тисяч об'єктiв рiзноманiтного походження, включаючи дiючi та тi супутники, якi вiдпрацювали свiй термiн, шматки ракетоносiїв тощо.) Перший ешелон СПРН - космiчний: за полум'ям двигунiв ракет, що запускалися, супутники фiксували їхнiй старт. Кiстяк системи - її другий, наземний ешелон, який включає потужнi радiолокацiйнi станцiї, розташованi в рiзних кiнцях країни (до розпаду СРСР їх було дев'ять - пiд Ригою, Мурманськом, Печорою, Iркутськом, Балхашем, Мiнгечауром, Севастополем, Мукачевим), а також мережу обчислювальних комплексiв на базi ЕОМ "М-10".
До початку 80-х рокiв ЕОМ "М-10" мала найвищi продуктивнiсть (20 -30 млн. операцiй на сек.), ємнiсть внутрiшньої пам'ятi i пропускну здатнiсть мультиплексного каналу, досягнутi в СРСР. Уперше в свiтi в нiй був реалiзований ряд нових прогресивних рiшень, у тому числi: передбачена можливiсть синхронного комплексування до семи ЕОМ при прямому (минаючи мультиплексний канал) обмiнi iнформацiєю мiж програмами окремих машин i динамiчному розподiлi устаткування; реалiзована автоматична перебудова поля процесорiв; до складу ЕОМ введено другий рiвень внутрiшньої пам'ятi ємнiстю понад 4 млн. байт з довiльним доступом; забезпечено зовнiшнiй обмiн з обома рiвнями внутрiшньої пам'ятi.
Новизна технiчних рiшень була захищена 18 свiдоцтвами на винаходи i 5 - на промисловi зразки.
У 1978 р. М.О. Карцев розгорнув роботи зi створення нової багатопроцесорної векторної обчислювальної машини, використовуючи досвiд, отриманий пiд час розробки, виготовлення та експлуатацiї машин "М-10" i "М-10М", а також новiтнi досягнення у технологiї та електроннiй технiцi. Вирiшено було дати цiй машинi умовне позначення "М-13".
"М-13" стала машиною четвертого поколiння. Як елементну базу в нiй використали великi iнтегральнi схеми. В архiтектурi цiєї багатопроцесорної векторної ЕОМ, призначеної передусiм для обробки в реальному масштабi часу великих потокiв iнформацiї, були передбаченi чотири основнi частини: центральна процесорна частина, апаратнi засоби пiдтримки операцiйної системи, абонентське сполучення, спецiалiзована процесорна частина.
У багатопроцесорнiй системi 4-го поколiння "М-13" уперше реалiзовано апаратуру пооперацiйних циклiв (яка забезпечувала незалежнiсть програми вiд кiлькостi процесорiв у системi); апаратуру сегментно-сторiнкової органiзацiї пам'ятi (що розширювала можливостi файлової системи); програмно-керований периферiйний процесор для операцiй типу перетворень Фур'є, Уолша, Адамара, Френеля; обчислення кореляцiйних функцiй, просторової фiльтрацiї тощо. Середня швидкодiя центральної частини - до 50 млн. операцiй на секунду (або до 200 млн. коротких операцiй на секунду), внутрiшня пам'ять - до 34 Мбайт, швидкiсть зовнiшнього обмiну - до 100 Мбайт на секунду, еквiвалентна швидкодiя периферiйного процесора на своєму класi задач - до 2 мiльярдiв операцiй на секунду.
Новаторськi досягнення М.О. Карцева вiдзначенi орденами Ленiна (1978), Трудового Червоного Прапора (1971), "Знак пошани" (1966), медаллю "За доблесну працю". У 1967 р. йому було присуджено Державну премiю СРСР.
У 1993 р. Науково-дослiдному iнституту обчислювальних комплексiв (м. Москва) присвоєно iм'я його фундатора - Михайла Олександровича Карцева.
Навчаючись на останньому курсi Московського державного унiверситету та готуючи дипломний проект, майбутнiй творець першої i єдиної в свiтi трiйкової електронної обчислювальної машини (ЕОМ) Микола Петрович Брусенцов (нар. 1925 р. у Днiпродзержинську) зiткнувся з необхiднiстю розрахунку складних таблиць. Уже тодi вiн засвоїв чисельнi методи обчислень i склав таблицi дифракцiї на елiптичному цилiндрi (вiдомi як таблицi Брусенцова). Так у Московському державному унiверситетi закладалося пiд_рунтя його дiяльностi в галузi обчислювальної технiки.
Його науковий керiвник академiк С.Л. Соболєв захопився iдеєю створення малої ЕОМ, яка б за вартiстю, розмiрами, надiйнiстю була придатною для використання в iнститутських лабораторiях. Вiн органiзував семiнар, у якому брали участь М.Р. Шура-Бура, К.А. Семендяєв, Є.А. Жоголєв i, звичайно, сам Сергiй Львович. Аналiзували хиби iснуючих машин, обговорювали систему команд i структуру (тепер це називають архiтектурою), розглядали варiанти технiчної реалiзацiї, схиляючись до магнiтних елементiв, оскiльки транзисторiв тодi ще не було, лампи одразу ж вiдкинули, а осердя та дiоди можна було дiстати i все зробити самим. На одному з семiнарiв (23 квiтня 1956 р.) за участю С.Л. Соболєва сформулювали основнi технiчнi вимоги до створення малої ЕОМ. Керiвником i спочатку єдиним виконавцем розробки був призначений М.П. Брусенцов. Зауважимо, що йшлося про машину з двiйковою системою числення на магнiтних елементах.
Саме тодi в Миколи Петровича виникла думка використати трiйкову систему числення. Вона давала змогу створити дуже простi й надiйнi елементи, зменшити їхню кiлькiсть у машинi в сiм разiв. Iстотно скорочувалися вимоги до потужностi джерела живлення, до вiдбраковування осердь i дiодiв, i, головне, з'являлася можливiсть використати натуральне кодування чисел замiсть прямого, оберненого та додаткового кодiв чисел.
У 1958 р. спiвробiтники лабораторiї (на той час їх було майже 20) своїми руками виготовили перший зразок машини. Вони радiли як дiти, коли на десятий день комплексного налагоджування ЕОМ запрацювала! Такого у практицi наладчикiв розроблюваних у тi роки машин ще не було! Машину назвали "Сетунь" (вiд рiчки, що протiкала неподалiк Московського унiверситету).
Постановою Ради Мiнiстрiв СРСР серiйне виробництво ЕОМ "Сетунь" доручили Казанському заводу математичних машин. Конструкторську документацiю на машину розробили в СКБ Iнституту кiбернетики АН України. Перший зразок машини демонструвався на ВДНГ у Москвi. Другий довелося здавати на заводi, оскiльки заводськi начальники намагалися довести, що машина, яка була прийнята Мiжвiдомчою комiсiєю й успiшно працювала на ВДНГ, не годиться для виробництва. "Довелося власними руками привести заводський (другий) зразок у вiдповiднiсть з нашою документацiєю, - згадує М.П. Брусенцов, - i на випробуваннях вiн показав 98% корисного часу при єдинiй вiдмовi (пробився дiод на телетайпi), а також солiдний запас щодо клiматики i варiацiй напруги мережi. 30 листопада 1961 р. директор заводу змушений був пiдписати акт, що поклав край його намiрам поховати нашу машину".
Казанський завод випустив 50 ЕОМ "Сетунь", 30 з них працювали у вищих навчальних закладах СРСР.
До машини виявили гострий iнтерес за рубежем. Зовнiшторг отримав заявки з ряду капiталiстичних держав Європи, не кажучи вже про соцiалiстичнi країни. Але жодна з них не була реалiзована: мiнiстерство припинило випуск машини.
Наступною була ЕОМ "Сетунь-70" - машина, де невiдомi на той час (1966-1968 рр.) RISC-iдеї з'єдналися з перевагами тризначної логiки, трiйкового коду i структурованого програмування Е. Дейкстри. Для неї створили дiалогову систему структурованого програмування, а в нiй - множину високоефективних, надiйних i компактних продуктiв - таких, як крос-системи програмування мiкрокомп'ютерiв, системи розробки технiчних засобiв на базi однокристальних мiкропроцесорiв, системи обробки текстiв, керування роботами-манiпуляторами, медичний монiторинг i багато чого iншого.
Сьогоднi Микола Петрович Брусенцов завiдує лабораторiєю ЕОМ факультету обчислювальної математики i кiбернетики Московського державного унiверситету iм. М.В. Ломоносова. Основнi напрями його наукової дiяльностi - архiтектура цифрових машин, автоматизованi системи навчання, системи програмування для мiнi- i мiкрокомп'ютерiв. ЕОМ "Сетунь-70" i сьогоднi успiшно використовується в навчальному процесi в Московського державного унiверситету. М.П. Брусенцов є науковим керiвником тем, пов'язаних зi створенням мiкрокомп'ютерних навчальних систем i систем програмування.
Iзраїль Якович Акушський (1911-1992), родом iз Днiпропетровська, першим створив дiючу спецiалiзовану ЕОМ iз системою числення в залишках, що дала змогу прискорити процес обчислень.
Ще пiд час навчання в Московському державному унiверситетi вiн почав працювати обчислювачем у Науково-дослiдному iнститутi математики i механiки Московського унiверситету.
Саме в цi роки (1954-1956) в I.Я. Акушського виникла iдея застосування в ЕОМ системи числення, яка б дала змогу прискорити обчислювальний процес. Її реалiзацiї вiн присвятив усе своє життя. Спочатку ентузiаст-дослiдник працював у СКБ-245 - старшим науковим спiвробiтником, а потiм завiдувачем лабораторiї математичного вiддiлу. Тут пiд його керiвництвом була розроблена спецiалiзована ЕОМ вiйськового призначення з використанням системи числення в залишках. Машина мала швидкодiю бiльше 1 млн. операцiй на секунду, що на той час було величезним досягненням.
...Але не все складалося так райдужно, хоча ряд технiчних рiшень вдалося запатентувати в таких провiдних країнах з обчислювальної технiки, як Великобританiя, США, Японiя. Коли I.Я. Акушський уже працював у науковому центрi в Зеленоградi, в Америцi знайшлася фiрма, готова спiвробiтничати у створеннi нової машини, "начиненої" його iдеями i новiтньою електронною базою США. Вже велися попереднi переговори. К.А. Валiєв, директор НДI молекулярної електронiки, готувався до розгортання робiт iз новiтнiми мiкросхемами зi США, як раптом I.Я. Акушського викликали в "компетентнi органи", де без будь-яких пояснень заявили, що "науковий центр Зеленограда не пiдвищуватиме iнтелектуальний потенцiал Заходу!", i всi роботи припили. На жаль, це був не поодинокий випадок, коли брутальнiсть, iнтриги перекривали шлях блискучiй технiчнiй думцi I.Я. Акушського.
Серед проблем ефективностi роботи ЕОМ i передачi iнформацiї учений видiляв, окрiм швидкодiї, i проблему стислостi даних. Тут його учням також вдалося вiдшукати ряд вдалих рiшень. Так, за допомогою одного з них телеметрична iнформацiя iз супутникiв була стиснута в 6 разiв.
I.Я. Акушський є основоположником нетрадицiйної комп'ютерної арифметики.
На основi залишкових класiв ним розробленi методи виконання обчислень у надвеликих дiапазонах iз числами в сотнi тисяч розрядiв. Це визначило пiдходи до розв'язання ряду обчислювальних задач теорiї чисел, що залишалися нерозв'язаними вiд часiв Ейлера, Гаусса, Ферма.
I.Я. Акушський займався також математичною теорiєю вирахувань, її обчислювальними застосуваннями в комп'ютернiй паралельнiй арифметицi, поширенням цiєї теорiї на галузь багатовимiрних алгебраїчних об'єктiв, питаннями надiйностi спецобчислювачiв, перешкодозахищеними кодами, методами органiзацiї обчислень на номографiчних принципах для оптоелектронiки.
Величезний обсяг робiт, виконаний в Українi у перiод становлення i початкового розвитку обчислювальної технiки, був би нездiйсненним, якби не були пiдготовленi за цi роки багатотисячнi кадри фахiвцiв для науково-дослiдних iнститутiв, конструкторських бюро i промислових пiдприємств. Спочатку ставка робилася на Київський державний унiверситет iм. Т.Г. Шевченка i Київський полiтехнiчний iнститут.
Слiд зазначити, що ще в 1951 р. С.О. Лебедєв першим звернувся в керiвнi iнстанцiї з мотивуванням необхiдностi пiдготовки спецiалiстiв у галузi обчислювальної технiки, але тодi нiчого не було зроблено.
В.М. Глушков вiдразу ж по приїздi до Києва розпочав активно пiклуватися про пiдготовку кадрiв, у тому числi високої класифiкацiї. Насамперед ввели спецiалiзацiї з обчислювальної математики та обчислювальної технiки в Київському унiверситетi i Київському полiтехнiчному iнститутi на радiотехнiчному факультетi. Пiзнiше на базi цих фахiв були створенi факультет кiбернетики - в унiверситетi i факультет автоматики та обчислювальної технiки - в полiтехнiчному iнститутi.
На механiко-математичному факультетi Київського державного унiверситету iм. Т.Г. Шевченка за iнiцiативою В.М. Глушкова в 1965 р. органiзували кафедру теоретичної кiбернетики. Вiктор Михайлович був першим її завiдувачем. У 1969 р. знову ж за його iнiцiативою уперше в СРСР у Київському унiверситетi було засновано факультет кiбернетики, першим деканом якого став академiк АН УРСР I.I. Ляшко. Ядро факультету утворили кафедри теоретичної кiбернетики та обчислювальної математики .
В.М. Глушков вимагав, щоб усi спiвробiтники, будучи у вiдрядженнях в мiстах України, вiдвiдували вузи i читали там лекцiї, або ж проводили консультацiї, знайомилися зi студентами та агiтували найбiльш здiбних з них на роботу в Iнститутi кiбернетики.
Пiдготовка спецiалiстiв починалася зi шкiльної лави. Iнститут кiбернетики взяв шефство над школами, де в старших класах почали викладати програмування. Влаштовувалися рiзноманiтнi конкурси та олiмпiади для школярiв Малої академiї наук. Влiтку їм читали лекцiї вченi та спецiалiсти з Києва, Москви i Новосибiрська. Була органiзована школа-iнтернат у Феофанiї, над якою здiйснював шефство Iнститут кiбернетики. Згодом її передали Київському унiверситету.
Вченi Iнституту кiбернетики читали лекцiї у Будинку науково-технiчної пропаганди для перепiдготовки iнженерно-технiчних працiвникiв Києва. Цикли лекцiй В.М. Глушкова з теорiї автоматiв, теорiї алгоритмiв вийшли окремими монографiями.
I, нарештi, не була забута i середня ланка - пiдготовка технiкiв-операторiв ЕОМ. Вдалося запровадити цей фах в одному з київських технiкумiв. В Українi була створена _рунтовна база для пiдготовки кадрiв розробникiв ЕОМ i кiбернетичних систем рiзноманiтного призначення.
Ученi України пiдготували та опублiкували пiдручники i довiдники з цифрової обчислювальної технiки, створили цiлий ряд монографiй з теорiї ЕОМ, органiзували випуск наукових журналiв з проблем кiбернетики та цифрової обчислювальної технiки.
Першим було видано (1960) пiдручник "Элементы теории электронных цифровых вычислительных машин". (Автори Є.Н. Вавiлов та Г.П. Портной. За редакцiєю В.М. Глушкова).
Завдяки всiм цим заходам у Києвi та в iнших мiстах України сформувалася велика армiя iнженерiв, програмiстiв, системотехнiкiв iз застосування ЕОМ. Були розробленi типовi навчальнi програми для вузiв.
Тридцять рокiв органiзатором i незмiнним керiвником кафедри обчислювальної технiки в Київському полiтехнiчному iнститутi (нинi - Нацiональний технiчний унiверситет України "Київський полiтехнiчний iнститут") був Костянтин Григорович Самофалов. Створенi кафедрою педагогiчна i наукова школи добре вiдомi не лише в Українi, а й за її межами. Тiльки одна ця кафедра в 60 -80-х роках пiдготувала понад 5000 iнженерiв, 300 кандидатiв i 18 докторiв наук. Спiвробiтниками кафедри отримано 850 авторських свiдоцтв i патентiв. Кафедра стала базою для створення двох iнших - прикладної математики i спецiалiзованих комп'ютерних систем.
Член-кореспондент НАН України, лауреат Державної премiї СРСР i Державної премiї УРСР К.Г. Самофалов працює в iнститутi понад 50 рокiв. За цей час вiн вирiс у видатного вченого, вiдомого своїми працями з проблем створення елементiв обчислювальної технiки на базi дiелектрикiв i в галузi конвеєрних обчислювальних систем. Костянтин Григорович - Заслужений дiяч науки i технiки України, лауреат Державної премiї СРСР.
У пiдготовцi кадрiв вищої квалiфiкацiї (докторiв i кандидатiв наук) ключовою ланкою завжди була пiдготовка докторiв, адже, не розв'язавши цiєї проблеми, не можливо вирiшити й iншої - сформувати достатню кiлькiсть компетентних спецiалiстiв, якi могли б керувати аспiрантами й утворити ядро майбутнiх учених рад iз захисту дисертацiй. Надзвичайно великого значення цьому надавав В.М. Глушков. Тiльки в Iнститутi кiбернетики до 1972 року працювало 60 докторiв i майже пiвтисячi кандидатiв наук. Чимало докторiв наук було пiдготовлено для вузiв та iнших установ.
З питань пiдготовки висококвалiфiкованих спецiалiстiв у галузi обчислювальної технiки Iнститут кiбернетики АН УРСР тодi був унiкальною установою навiть порiвняно з органiзацiями I.В. Курчатова та С.П. Корольова, хоча вони мали значно бiльше можливостей.
У 60-70-i роки ХХ ст. в цiлому рядi унiверситетiв та iнститутiв у рiзних мiстах України була органiзована пiдготовка фахiвцiв з обчислювальної технiки, мiкроелектронiки, обчислювальної математики, програмування. У данiй галузi Україна повнiстю забезпечила свої потреби в кадрах усiх рiвнiв квалiфiкацiї.
